Залежно від строків освоєння інвестиції можуть бути довгостроковими, середньостроковими і короткостроковими. Основне правило інвестування проголошує, що інвестиції повинні бути довгостроковими (в зарубіжній практиці – більше 1 року), однак через несприятливі умови інвестиційного клімату, нестабільність політичних обставин і високі темпи інфляції інвестори вимушені шукати об'єкти середньострокових або короткострокових вкладень. Згідно з методологією НБУ в Україні короткостроковими вважаються інвестиції до 1 року, середньостроковими – до 3-х років, довгостроковими – більше 3-х років.

Ознакою розподілу інвестицій за формами вважається виділення фінансових і реальних інвестицій (рис. 1.2).

Рис. 1.. Форми інвестицій [19, 11]

Фінансові інвестиції – це вкладення коштів в різні фінансові інструменти: фондові (інвестиційні) цінні папери, спеціальні (цільові) банківські вклади, депозити, паї та ін.

Реальні інвестиції – це вкладення в виробничі фонди (основні і оборотні). Переважно це вкладення в матеріальні активи – будівлі, обладнання, споруди і інші товарно-матеріальні цінності, а також нематеріальні активи (патенти, ліцензії, "ноу-хау", технічна, науково-практична, інструктивна, технологічна, проектно-кошторисна і інша документація).

Останнім часом в економічній літературі визначилась нова – інноваційна форма інвестицій (вкладення в нововведення). В принципі при стабільній економіці всі інвестиції повинні бути водночас інноваціями. За умов кризи можливі інвестиції на підтримку діючих технічно відсталих виробничих фондів. Інноваційна форма здебільшого складається з інтелектуальних інвестицій.

Інтелектуальні інвестиції – це вкладення в об'єкти інтелектуальної власності, що випливають з авторського права, винахідницького і патентного права, права на промислові зразки і корисні моделі.

За ринкових умов слушним є розподіл інвестицій на прямі і портфельні. Прямі інвестиції звичайно здійснюються без фінансових посередників у виробничі фонди з метою одержання доходу і участі в управлінні виробництвом. Іноді інвестор послідовно збільшує обсяги прямих інвестицій з метою заволодіння контрольним пакетом акцій (паїв).

Портфельні інвестиції звичайно здійснює пасивний інвестор, отримуючи невелику частку (пай) компанії в надії на одержання хоч і невеликого, але стабільного прибутку. Такий інвестор звичайно не прагне до управління компанією, її фінансовий стан цікавить його тільки в строки виплати дивідендів.

1.3. Особливості кредитного регулювання інвестиційних процесів

У ринковій економіці гроші постійно повинні бути в обігу. Тимчасово вільні кошти повинні відразу надходити на ринок позичкових капіталів, акумулюватись кредитно-фінансовими установами, а потім ефективно розміщуватись у тих галузях економіки, де є потреба у додаткових капіталовкладеннях.

Кредит є рухом позичкового капіталу, певна сума якого надається в позику за умови обов'язкового повернення і сплати відсотка за користування.

Загалом, завдяки кредиту скорочується час на задоволення господарських і особистих потреб. Кредит є невід'ємним елементом економічного розвитку і на нього нині спирається світова економіка. Кредитні кошти використовують як держави, уряди, великі підприємства, так і малий бізнес та окремі громадяни. Але за усієї очевидної користі, яку надає кредит, його вплив на господарство спеціалістами оцінюється неоднозначно. Так, зокрема, дехто вважає, що кредитів потребують ті суб'єкти господарювання, які мають недостатньо ресурсів та майна. Кредит, як переконані деякі економісти, підриває фінансове становище боржника, оскільки за користування кредитом треба платити відсотки [9, 121].

Таке різне і досить негативне усвідомлення впливу кредиту на економіку пов'язане з відсутністю чіткого визначення й уявлення про його сутність і роль в економіці, бо, як зазначалося вище, економічною основою кредитних відносин є кругообіг капіталу.

Кругообіг капіталу є безперервним, але в ньому існують певні коливання. Наприклад, у процесі руху чолового капіталу насамперед вивільняються ресурси. Засоби праці використовуються у виробництві протягом тривалого часу, їхня вартість врешті-решт частково переноситься на вартість готової продукції. Поступове поновлення вартості чолових капіталів у грошовому вимірі призводить до того, що вивільнені грошові кошти нагромаджуються на рахунках підприємств. Але ці кошти можна використовувати лише у тому разі, якщо їх буде достатньо для придбання нових засобів праці замість зношених. Ці капітали доводиться нагромаджувати протягом тривалого часу, тому у одних підприємств виникають вільні кошти, іншим їх бракує.

Схожа ситуація виникає і щодо руху обігових коштів. Їхнє коливання у кругообігу є наслідком сезонності виробництва, неспівпадання часу виготовлення та реалізації продукції з відвантаженням. Отже, нерівномірність кругообігу й обігу капіталів призводить до виникнення відносин, що ліквідують невідповідність між часом виробництва та часом обігу, усувають протиріччя між тимчасовим нагромадженням коштів і необхідністю їхнього використання у господарстві. Цими відносинами і є кредит.

Кредит потребують не тому, що боржник бідний, а тому, що у нього внаслідок коливання кругообігу і обігу капіталу у певний час недостатньо власних коштів, бо зберігати та нагромаджувати гроші про всяк випадок неефективно. Ресурси постійно повинні бути в обігу. Слід також відмітити, що кредит і гроші – це не ідентичні економічні категорії. Кредит часто надається грошима, але є дещо іншими відносинами.

Отже, утворення нової комбінації наявних у суспільстві ресурсів, чинників до виробництва, які вилучаються із одних сфер і спрямовуються в інші, забезпечує економічний прогрес. Підприємець здійснює перерозподіл наявних ресурсів у найвигідніших напрямках за допомогою кредиту і останній стає продукуючою силою.

Зважаючи на це, кредит виконує декілька специфічних функцій.

1. Перерозподільчу, яка полягає у тому, що за допомогою кредиту серед підприємств перерозподіляються товарно-матеріальні цінності і кошти, а на національному рівні – валовий продукт та національний дохід. Слід зазначити, що перерозподіл ресурсів торкається не лише тих матеріальних благ, засобів виробництва і предметів споживання, що були вироблені суспільством протягом