Отже, економічна роль кредиту ще й у тому, що він сприяє капіталізації усієї системи економічних відносин загалом, і системи грошових відносин зокрема.

1.4. Роль валютно-кредитного регулювання в економіці України

Істотним чинником активізації інвестиційних процесів є грошово-кредитна державна політика. Така політика впливає на інвестиційні умови, регулюючи грошовий обіг та роботу банківської системи, яка мультиплікативно створює грошові кошти. Національний банк залежно від стану економіки здійснює кредитну експансію чи кредитну рестрикцію. Кредитна експансія проводиться в період економічного спаду для стимулювання економічного розвитку. Політика кредитної рестрикції проводиться з метою отримання інвестиційної активності. Подорожчання кредитних ресурсів примушує інвесторів вкладати кошти в найбільш ефективні, прибуткові проекти.

Протягом останніх років Національний банк України проводив дуже непослідовну політику зміни облікової ставки. Так, протягом 1997 – 1998 pp. вона змінювалась вісім разів і коливалася від 15% наприкінці 1997 р. до 82% наприкінці 1998 р. (рис. 1.3). Занадто широкий діапазон коливань облікової ставки НБУ призвів до різкого зменшення питомої ваги довгострокових кредитів та згортання інвестицій у сферу матеріального виробництва. У 1998 p. реальні інвестиції знизились проти попереднього року на 6,9%, причому найбільше знизились інвестиції в об'єкти виробничого призначення [7, 139].

Національний банк справляє істотний вплив на інвестиційний процес через регулювання норми обов'язкових або мінімальних резервів. Норми обов'язкових резервів для комерційних банків встановлюються у вигляді певного процента від суми депозитів, які в Національному банку зберігаються на їхніх рахунках. За збільшення кредитних ресурсів комерційні банки розширюють кредитні операції, збільшують частку довгострокових кредитів.

Рис. 1.. Динаміка облікової ставки НБУ [7, 139]

Держава через Національний банк проводить операції на фондовому ринку, тобто здійснює емісію, продаж, купівлю державних цінних паперів. Встановлюючи вигідні для покупця умови (ціна або дивіденди) щодо своїх цінних паперів, держава стимулює купівлю їх юридичними та фізичними особами, зменшуючи кількість вільних грошей, що можуть бути використані для кредитування інвестицій через банківську систему. Навпаки, зменшуючи вигідність цінових та дивідендних умов державних цінних паперів, держава стимулює продаж їх юридичними та фізичними особами. Відтак у останніх з'являються додаткові кошти, які через банківську систему або безпосередньо використовуються для фінансування інвестицій. У 1995 p. НБУ вперше здійснив випуск державних облігацій строком на 1 рік і номінальною вартістю 100 млн. крб під 140% річних. На першому аукціоні комерційними банками було куплено таких облігацій на суму 1,133 млрд. крб. У 1997 р. випущено ОВДП на загальну суму 11258,8 млн. грн. за номінальною вартістю, що в 2,8 рази перевищує суму випущених у 1996 р. ОВДП. У результаті їх розміщення до бюджету надійшло коштів в сумі 8858,1 млн. грн., на покриття дефіциту бюджету – 4945,9 млн. грн. Погашення та виплата доходу за ОВДП 1996-1997 pp. становили 4838,8 млн. грн. Отже, можна сказати, що нині за рахунок державних облігаційних позик розв'язуються лише проблеми ліквідації поточної заборгованості, а не довгострокового інвестування в пріоритетні галузі [7, 140].

У порівнянні з ринком цінних паперів банківська система у фінансовому та організаційному плані більше готова до активного включення в інвестиційні процеси. Однак і досі переважає мотивація до короткострокового кредитування й розрахунково-касового обслуговування клієнтів. Мережі спеціалізованих інвестиційних банків, як це має місце в промислове розвинених країнах, так і не створено. Необхідно стимулювати процес створення, таких банків, пропонуючи вигідніші економічні нормативи їхньої діяльності, орієнтуючись на мінімальну визначену частку довгострокових інвестиційних кредитів. Установлений на законодавчому рівні принцип децентралізації інвестиційної діяльності треба підкріпити відповідним блоком заохочень до нагромаджень та реінвестування. Банківська система має вже неабиякий капітал, придатний для інвестицій. Необхідно розробити механізм стимулювання перерозподілу банківських активів у бік довгострокового інвестування. Активізувати участь комерційних банків в інвестиційному процесі можна переходом на змінні процентні ставки, створенням промислово-фінансових груп, пільговим оподаткуванням доходів банків від довгострокових кредитів.

Розділ 2. Аналіз стану валютно-кредитного регулювання інвестиційних процесів в Україні в 2001-2003 роках

2.1 Динаміка процентної ставки та її вплив на інвестиційні процеси в Україні

Вплив грошової пропозиції на ВВП починається з дій Національною банку. Припустимо, що держава в особі Національного банку вирішила знизити відсоткову ставку, збільшуючи грошову пропозицію від Пrр1 до Пrр2 (рис. 2.1, а). Це призведе до зменшення відсоткової ставки від ВС1 до ВС2 на грошовому ринку. У свою чергу, більш низька відсоткова ставка пожвавлює попит на інвестиції від ВІ1 до ВІ2 на графіку інвестицій. А зростання інвестицій призведе до мультиплікативного зростання ВВП в моделі "втрати – випуск" від О1 до О2.

Рис. 2. . Вплив грошової пропозиції на обсяг національного виробництва:

а – ринок грошей; б – графік інвестицій; в – модель "витрати – випуск" [26, 169]

Графічні пояснення на рис. 2.1 дозволяють зробити ще деякі важливі висновки.

Ефективність політики "дешевих" і "дорогих" грошей залежить від форми кривих попиту на гроші та інвестиції. Чим більш крутою є крива попиту на гроші (рис. 2.1, а), тим більш значним є вплив зміни їх пропозиції на рівноважну ставку відсотка (ВС1, ВС2). Зміни відсоткової ставки впливають на попит на інвестиції. Можливість одержати більш суттєвий приріст інвестицій зображується більш пологою кривою попиту на інвестиції (рис. 2.1, б), а більший приріст інвестицій призведе до більшого зростання ВВП (рис. 2.1, в).

Отже, монетарна політика високоефективна тоді, коли крива попиту на гроші приймає вигляд крутої лінії, а крива