різниця між величиною грошових надходжень від експорту і величи-ною грошових платежів по імпорту називається чистим експортом (NX): NX=X-M; '

Мал. 1.4. Модель кругообігу для відкритої економіки.*

коли експорт не покриває імпорту (Х<М, NX<0), то різниця має бути оплачена або шляхом позички в іноземних фінансових посередників, або шляхом продажу реальних і фінансових активів іноземцям. Такі операції, що призводять до чистого притоку капіталу, на мал. 1.4 зображено як потік, спрямованій до внутрішніх фінансових ринків. Вла-сне кажучи, цей потік, мабуть, правильніше було б назвати притоком фінансових ресурсів, оскільки мова йде про грошові потоки, а не потоки капітального обладнання. Проте загальноприйнятим є термін "притік капіталу".*

коли ж експорт перевищує імпорт (Х>М, NX>0), то є відтік капіталу -ситуація, коли економічна система надає позички іноземцям або купує іноземні фінансові та реальні активи.

Існує певний взаємний зв'язок між потоками платежів по імпорту-екс-порту товарів і послуг та потоками платежів по міжнародних фінансових операціях. Так, наприклад, імпорт можна оплатити або ж експортом, або ж притоком капіталу. Тобто країна може імпортувати більше, ніж експортува-ти, коли матиме місце чистий притік капіталу.

Чи зберігається рівність між національним доходом і національним про-дуктом тоді, коли в моделі кругообігу враховується взаємозв'язок з іншими країнами світу? Безумовно, оскільки тоді справджується рівняння:

1) з точки зору доходів Y=C+T+S+M;

2) з точки зору витрат Y=C+I+G+X.

7. Поняття і тотожність "витоків" та "ін'єкцій". Рівняння (тотожність) сукупних витрат

Підсумовуючи вищесказане, можна зробити ряд важливих висновків:

1) Грошовий доход використовується не тільки на споживання (С), але й на:*

чисті податки (Т);*

платежі по імпорту (М);*

заощадження (S).

Ці три напрями витрачання коштів називаються "витоками". Тоді можемо записати:

У= С+T+M+S, або У = С + Ј витоків.

2) 3 іншого боку, існує три види витрат на товари і послуги, вироблені внутрішньою національною економікою, які не є витратами внутрішніх споживачів:*

інвестиційні витрати (/);*

державні закупки товарів і послуг (G);*

платежі по експорту (X). Ці три потоки звуться "ін'єкціями". І тоді справедливим буде рівняння:

Y=C+I+G+X, або У = С + Јін'єкцій.

3) Порівнявши національний продукт і національний доход, отримуємо:

C+T+M+S=C+I+G+X.

Звідси випливає, що:

T+M+S=I+G+X.

Ця тотожність показує, що загальна сума витоків дорівнює загальній сумі ін'єкцій. Дуже важливо підкреслити, що тільки сумарні показники витоків та ін'єкцій рівні між собою. В окремих парах витоків та ін'єкцій найчастіше точний баланс відсутній. Зовсім не обов'язково, щоб заощадження дорівнювали інвестиціям, чисті податки — державним закупкам, а експорт*

імпорту.

4) Із введенням до моделі кругообігу фінансових ринків, державного сектора і решти країн світу схема взаємодії між рішеннями домогос-подарств про витрати та рішеннями фірм щодо обсягів виробництва залишається такою ж, хоча й ускладнюється: за допомогою трансфертів, податків та інших економічних інструментів держава реґулює коливан-ня в рівнях виробництва, зайнятості та інфляції.

Якщо домашні господарства приймають рішення витрачати менше, то фірми змушені скорочувати випуск продукції, що, в свою чергу, призводить до зменшення доходів. Рівень попиту на товари визначає рівень виробниц-тва і зайнятості, а від рівня випуску залежить рівень доходів власників факторів виробництва, що знову ж таки впливає на сукупний попит.

Таким чином, зробимо основний висновок із моделі кругообігу продуктів та доходів: реальний і грошовий потоки здійснюються без перешкод при умові рівності сукупних витрат домогосподарств, фірм, держави та решти країн світу сукупному обсягові виробництва. Якщо ж сукупні витрати, які визначають сукупний попит, скорочуються, то й сукупний обсяг випуску та рівень зайнятості падає, що зменшує сукупні доходи, які, в свою чергу, визначають сукупний попит. А тому важливим завданням макроекономічної політики є стабілізація откупного попиту.

Підходи до вирішення цієї проблеми різні у представників різних напрямків макроекономічної теорії.

Кейнсіащг вважають, що економіка є внутрішньо нестабільною, оскільки ціни й заробітна плата недостатньо гнучкі для автоматичного відновлення рівноваги на ринках. На їхню думку, економічна стабільність потребує активного державного втручання: регулювання сукупного попиту за допомогою зміни державних витрат, податків та грошової пропозиції.

Представники неокласичного напрямку вважають, що ринок є внутрішньо стабільним і здатним відновити порушену рівновагу за умови, що економіка достатньо лібералізована: державне втручання є мінімальним і направлене лише на усунення факторів, які обмежують гнучкість цін, заробітної плати і вільну конкуренцію. Політика державного втручання, на думку неокла-сиків, неефективна і дестабілізує економіку.

Монетаристи головним фактором нестабільності вважають гнучку кредитно-грошову політику, орієнтовану на регулювання сукупного попиту. Вони акцентують увагу на необхідності вилучення грошей із числа інстру-ментів активного короткострокового регулювання. Для зміцнення економічної стабільності монетаристи радять проводити довгострокову політику помірно-го нарощування обсягів грошової маси стабільними темпами, незалежно від коливань сукупного попиту.

Прихильники теорії "економіки пропозиції" вважають недоцільною будь-яку політику, направлену на регулювання сукупного попиту. На їхню думку, політика держави повинна обмежуватися стимулюванням підприємницької діяльності і збільшення сукупної пропозиції завдяки лібералізації ринку, розвиткові конкуренції та зменшенню податків.

ЛІТЕРАТУРА

1. Долай Э. Дж., ЛиндсейД. Е. Макроэкономика. — СПб: СПб-оркестр: Литера плюс, 1994. — Гл. 2. (Пер. с англ.)

2. Дорпбуш Р., Фішер С. Макроекономіка. — К.: Основи, 1996. — Част. І. — Розд. 1.

3. Мэнкыо Н. Г. Макроэкономика. — М.: Изд-во МГУ, 1994. — 736 с. — Гл. 1. (Пер. с англ.)

4. Сакс Д., Ларреп Ф. Макроэкономика. Глобальный подход. — М.: Дело, 1996. — Гл. 1. (Пер. с англ.)

5. Семюелсоп П.,