4. Недирективне планування

Недирективне планування — система планового господарства, яка виникла в ході господарських реформ у деяких країнах централізованопланованої економіки. При такому плануванні народногосподарський план є орієнтиром для окремих господарських одиниць, діяльність яких регулюється з центру за допомогою побічних економічних методів, наприклад заходів фінансової та кредитно-грошової політики. Таким чином, сплановані в центрі показники в натуральному вимірі не розбиваються, як правило, на окремі господарські одиниці, а розроблювані матеріальні баланси є просто частиною засобів прогнозування, які застосовують для складання внутрішньо погодженого плану.

Для досягнення намічених завдань вирішальне значення має система економічних регуляторів, роль яких грають ціни, процентна ставка, податки, кредити, валютні курси тощо. При недирективному плануванні в додаток до економічних регуляторів можуть ставитися також державні завдання (замовлення та контракти) і застосовуватись інші адміністративні методи впливу на господарську діяльність підприємств, але вони не є вирішальними при плануванні народного господарства.

Хоча при недирективному плануванні ринкові механізми, особливо товарно-грошові відносини, підпорядковуються плануванню, вони мають широку сферу впливу, особливо у виробництві споживчих товарів і послуг, у сільському господарстві. Важливою рисою не-директивного планування є значна, порівняно з директивним плануванням, самостійність господарських одиниць як у формуванні взаємних зв'язків, так і у відносинах з органами державного управління народним господарством.

Господарським ланкам, які не справилися з планом, уже не загрожує адміністративне покарання. Для реалізації недирективних планів вимагається не тільки активне сприяння господарським одиницям, а й надання відповідної значущості економічним регуляторам, які імітують конкуренцію та діяльність ринку. Однак у загальному контексті даному типу планування властиві ті ж недоліки, що й директивному.

У недирективному плануванні поєднуються прогнози безпосередньо некерованої державою господарської діяльності, які частково базуються на накреслених нею заходах щодо виконання планів

(економічного регулювання) державних капітальних вкладень, та інших видів господарської діяльності. На цій стадії можливі консультації з широким колом представників промислових і торгових структур, науково-дослідних інститутів і т. д. План розробляється з метою інформувати господарські одиниці, які діють на різних ділянках народного господарства, про можливі наміри уряду стосовно забезпечення ресурсами, попиту на продукцію та ін.

Підприємства, які не беруть участі в здійсненні якої-небудь централізовано керованої програми розвитку, розробляють плани, керуючись виключно своїми цілями в господарській діяльності та власними оцінками можливого.

5. Індикативне планування

Планування в умовах ринкових відносин має індикативний (рекомендаційний) характер. Його найважливіші завдання — формування уявлення про майбутню економічну структуру та провідні напрями розвитку шляхом організації приватного та державного секторів економіки, визначення сфер появи гострих проблем, які потребують активного державного втручання, та їх масштабів. План — це система взаємоузгоджених обґрунтувань, які об'єднані спільною метою та визначають терміни, методи та послідовність досягнення мети, виконання програм, робіт і рішень.

Державний економічний план формується урядом з метою реалізації економічної політики держави. Його завдання в умовах ринкової економіки зводиться до наступного: аналізу проблем економіки та формування стратегії їх розв'язання; формування основних напрямів економічної політики уряду на майбутній період; формування економічних орієнтирів для приватного та державного секторів економіки, координації інтересів різних соціальних груп і територій.

Загальна схема індикативного планування та його практичної реалізації має такий вигляд: органи державної влади управління всіх рівнів, виходячи з науково обґрунтованих цілей та пріоритетів розвитку, пропорцій та структури економіки в ринкових умовах, виробляють методи досягнення поставленої мети, в яких головну роль відведено економічним, правовим та адміністративним важелям. Складовою частиною індикативного планування є бюджетне планування як потужний економічний регулятор; у ньому відображаються найважливіші економічні регулятори — податок, кредити, фонди та резерви для фінансування програм

Індикативний план — це рекомендаційна система планових завдань, націлених на здійснення економічної політики держави, та заходів щодо їх реалізації шляхом створення державою таких умов для функціонування суб'єктів економіки, які б спонукали їх до виконання поставлених завдань.

Індикативне планування характерне для змішаної економіки, де переважає приватна власність на засоби виробництва. Це елементи економічної політики держави, мета якої — здійснити вплив на діяльність господарських структур. Виконання індикативних планів для підприємств приватного сектора необов'язкове, а для підприємств, що знаходяться в державній власності, план може ставити певні обмеження.

Процес планування найчастіше починається з розробки прогнозу економічного розвитку на плановий період і базується або на припущенні постійного здійснення заходів економічної політики, або на врахуванні ефекту заходів, які уряд вирішив здійснити для досягнення поставлених цілей.

В індикативному плані показники містять загальні контури державного прогнозу, але можуть включати й чіткі орієнтири державних витрат і капіталовкладень, тому головним завданням індикативних планів є координація використання державних ресурсів без втручання в оперативну діяльність підприємств. Макроекономічні показники розраховуються для того, щоб вони орієнтували приватний сектор на досягнення можливих обсягів виробництва з урахуванням рівня цін на продукцію та попиту на неї.

В індикативній системі державний сектор сплановано централізовано, а приватний — індивідуально. Державний сектор впливає на приватний і направляє його розвиток за допомогою податкової та кредитної систем. Приватний сектор сприяє державному у виконанні планових показників. Взаємодія між державним і приватним секторами може здійснюватись як на основі обов'язкового застосування важелів економічного механізму, так і на договірних принципах.

Проміжну позицію між державним і приватним секторами займає кооперативний. Він може бути спланований централізовано, але у випадку наявності в ньому приватної власності планування може носити індикативний характер. Однак за наявності змішаної економіки суб'єкт державного управління виконує функції головного координатора національної економіки. Що стосується плану й ринку, то вони виконують різні функції.