2. Стратегічне планування характеризується широтою розмаху, а тактичне — певною вузькістю, хоча широта й вузькість — поняття відносні. Стратегічний план для відділу може бути тактичним для більш високого підрозділу.

3. Тактичне планування займається вибором засобів для виконання намічених цілей. Цілі звичайно задаються на вищому рівні управління. Стратегічне планування займається визначенням цілей і вибором засобів для їх реалізації.

Стратегічне планування — довгострокове, комплексне, зорієнтоване на кінцеві результати. Але для досягнення найбільшого успіху необхідне й тактичне, і стратегічне планування.

Своєрідність стратегічного планування як системи управління визначається його принципами, першим з яких є селективність при орієнтації на цілі глобального характеру. Поставивши питання про визначення генеральної мети діяльності, велика корпорація аналізує своє функціональне призначення в системі світового господарства й міжнародного розподілу праці незалежно від національних, державних, регіональних та інших кордонів. Виробничо-господарська місія — набір певних параметрів, які описують характер зовнішнього для корпорації середовища, що дає змогу визначити певні стратегічні зони господарювання, окремі сегменти, доступні для проведення операцій. Аналіз поточних значень параметрів і їх прогноз дають можливість сформулювати "стратегічний фокус" — пріоритетний напрям, на який необхідно сконцентрувати увагу та ресурси. Сфера пріоритетів має бути обмеженою, оскільки одночасна реалізація кількох стратегічних цілей реально нездійсненна.

Другим важливим принципом стратегічного планування є багато-варіантність планових розрахунків. Невідповідність між бажаною стратегічною метою та поточним станом корпорації визначається великою кількістю шляхів досягнення мети. Беручи до уваги фактори ризику та невизначеність розвитку зовнішнього середовища, вибрати єдину стратегію розвитку практично неможливо.

Наступний принцип — комплексність розробки стратегії. Він визначає, що кожний альтернативний варіант передбачає аналіз усіх без винятку питань його фінансової, ресурсної й організаційної забезпеченості, визначення та погодження часових і кількісних параметрів. Виділення ресурсів для досягнення тільки конкретної цілі гарантує стабільність реалізації стратегії, хоча обмежує можливість маневрування.

Вищезгадані основні принципи: селективність, альтернативність, комплексність — створюють основу специфічної для стратегічного планування системи "портфельного планування", яка використовується практично, коли з великої кількості альтернативних стратегій вибрана базова, а решта залишається в портфелі.

Розробка стратегії здійснюється по етапах, які включають усі необхідні елементи циклу прийняття управлінського рішення: збір і аналіз інформації, оцінку й відбір альтернатив, контроль і корекцію реалізації. Специфіка принципів стратегічного планування висуває на особливо важливе місце етап аналізу. Він включає: сукупність маркетингових досліджень — виявлення тенденцій розвитку ринків і їх

сегментів, тестування, аналіз пробних продаж; оцінку інноваційних і виробничих можливостей корпорацій; визначення напрямків соціально-політичного та макроекономічного розвитку.

На рівні держави стратегічний план відображає основні напрями діяльності апарату на поліпшення політичного й економічного стану України у світовому співтоваристві, а також намічає цілі, здійснення яких дає змогу поліпшити ситуацію всередині країни, досягти певного прогресу.

Поряд з розробкою загальнодержавних стратегічних планів у розвинутих країнах здійснюється галузеве планування у формі розробки та виконання програм стратегічного розвитку базових галузей виробництва. Ця форма управління на практиці отримала назву промислової політики.

Виходячи з вищевикладеного, можна зробити висновок, що прогнозування є стратегією, оскільки воно охоплює тривалий період часу, а планування виконує функції тактики.

Очевидно й те, що планування ділиться на дві великі частини: стратегічне й тактичне,— хоча ці дві гілки планування значною мірою взаємозалежні й такою ж мірою взаємопов'язані.

Економічна стратегія — це мистецтво керівництва в забезпеченні стабільного економічного розвитку, його прогнозування та планування, забезпечення фінансової стабілізації та стимулюючої податкової політики, структурних перетворень і визначення їх пріоритетів, а також зміна форм власності, політики зайнятості, грошово-кредитної та регіональної політики, політики зовнішньоекономічної діяльності й обслуговування боргів.

Стосовно економіки стратегія при вирішенні завдань, що стоять перед нею, залежить від політики, якій вона підпорядковується. Стратегія враховує економічні, політичні, військові та моральні можливості не тільки своєї країни, а й наших конкурентів і суперників.

Таким чином, економічна стратегія — це генеральна лінія, яка націлена на вирішення головних завдань певного періоду, на досягнення фундаментальних довгострокових цілей; вона включає в себе визначення головного напрямку засобів і шляхів виконання поставлених економічних завдань.

Стратегічний план — це документ, який відображає перспективу розвитку та господарювання підприємства, що розробляється виходячи з очікуваної кон'юнктури ринку, наявних потужностей, технологій і науково-технічних знань та можливостей їх розширення, удосконалення або реконструкції чи перепрофілювання з метою досягнення найбільш ефективних результатів.

Державний вплив на формування виробничих програм підприємств, основаних на державній власності, здійснюється без втручання в їх господарську діяльність у вигляді розробки стратегічних планів і планових виробничих контрактів. Система впливу на діяльність суб'єктів підприємницької діяльності створюється за допомогою економічних, правових і адміністративних важелів, встановлення відповідними міністерствами, відомствами та державними адміністраціями мінімально необхідних завдань щодо виробництва найважливіших видів промислової та сільськогосподарської продукції, а також поставок за державним контрактом.

Розробка стратегічних планів на підприємствах полягає в такому:*

визначенні попиту на продукцію, що виробляється або може бути вироблена, прогнозуванні її збуту та можливостей збільшення експорту й зменшення імпорту, збільшення на цій основі обсягів виробництва та реалізації продукції;*

перевірці збалансованості прийнятих обсягів з наявними потужностями й технологічним забезпеченням, а також розробці заходів, спрямованих на реконструкцію й технічне переоснащення виробничих потужностей з урахуванням екологічних вимог і конкретних пропозицій щодо поставок устаткування та матеріальних ресурсів на такі цілі;*

вивченні можливостей забезпечення виробництва матеріально-технічними ресурсами;*

визначенні перспектив соціального стану трудового колективу: кількості робочих місць (у тому числі тих, що вивільнятимуться у сфері матеріального виробництва), оплати праці, витрат прибутку на соціальні цілі;*

вивченні можливостей фінансування заходів плану