По-п'яте, інфляція набуває характеру, що самопідтримується, в результаті так званих інфляційних очікувань. Багато учених в країнах Заходу і в нашій країні особливо виділяють цей чинник, підкреслюючи, що подолання інфляційних очікувань населення і виробників — найважливіша задача антиінфляційної політики.

Який механізм дії на економіку інфляційних очікувань? Річ у тому, що люди, стикаючись з підвищенням цін на товари і послуги протягом тривалого періоду часу і втрачаючи надію на їх зниження, починають купувати товари зверх свої поточні потреби. Одночасно вони вимагають підвищення номінальної заробітної платні і тим самим підштовхують поточний споживчий попит до розширення. Виробники встановлюють все більш високі ціни на свою продукцію, чекаючи, що незабаром сировина, матеріали і комплектуючі вироби ще більше подорожчають. Починається втеча від грошей

Отже, очевидно, що розширення унаслідок інфляційних очікувань поточного попиту стимулює подальше зростання цін. Одночасно скорочуються заощадження і зменшуються кредитні ресурси, що стримує зростання виробничих інвестицій і, отже, пропозицію товарів і послуг. Економічна ситуація в цьому випадку характеризується повільним збільшенням сукупної пропозиції і швидким зростанням сукупного попиту. Результат — загальне підвищення цін.

Безліч причин інфляції наголошується практично у всіх країнах. Проте комбінація різних чинників цього процесу залежить від конкретних економічних умов. Так, відразу після Другої світової війни в Західній Європі інфляція була пов'язана з гострим дефіцитом багатьох товарів. У подальші роки головну роль в розкручуванні інфляційного процесу стали виконувати державні витрати, співвідношення «ціни — заробітна платня», перенесення інфляції з інших країн і деякі інші чинники. Що стосується колишнього СРСР, то разом із загальними закономірностями, найважливішою причиною інфляції останніми роками можна рахувати унікальну диспропорцію в економіці, що виникла як наслідок командно-адміністративної системи. Радянській економіці властиві тривалий розвиток в режимі військового часу (норма накопичення, за деякими оцінками, досягла 1/2 національного доходу проти 15—20% в країнах Заходу), надмірна частка військових витрат у ВНП , високий ступінь монополізації виробництва, розподілу і грошово-кредитної системи, низька питома вага заробітної платні в національному доході, і інші особливості.

ІІ. Використання кривої Філіпса для аналізу інфляційних процесів

Ще на початку ХХ ст. американський економіст І. Фішер розкрив взаємозв’язок між інфляцією та безробіттям. Статистичні дані показували, що у фазі піднесення рівень безробіття знижувався, а темп інфляції, навпаки, зростав. Протилежний хід подій простежувався у фазі спаду – рівень безробіття зростав, а інфляція знижувалася. Така динаміка інфляції та безробіття сприймалася економістами як належна, і глибинні її причини не досліджувалися. Лише у 1958 р. новозеландський економіст А. Філіпс опублікував статтю про взаємозв’язок між величиною зарплати та рівнем безробіття. Він виявив, що заробітна плата завжди зростала, коли безробіття було малим. Зі зростанням рівня безробіття темпи приросту зарплати уповільнювалися.

На підставі статистичних даних Філіпс побудував криву, що відображала несподівано стійку обернену залежність між темпами зростання зарплати та рівнем безробіття у Великій Британії упродовж 1861-1957 рр.(рис. 1.1).

Пізніше цю залежність почали називати кривою Філіпса. По вертикальній осі Філіпс відклав темпи зростання номінальної зарплати ,а по горизонтальній – рівень безробіття. Точці ,в якій крива перетинає вісь абсцис ,відповідає рівень безробіття,за якого рівень цін на ринку праці незмінний. Згідно з оцінкою Філіпса ,такий рівень безробіття у Великобританії становив 5,5%. Ця крива не перетинає вісь ординат,бо досягти абсолютного рівня зайнятості ,тобто відсутності безробіття ,практично не можливо.

У 1960 р. Американські економісти Самюельсон і Солоу дещо видозмінили криву Філіпса. Їм вдалося пов’язати рівень безробіття з рівнем інфляції(а не з темпами зростання зарплати, як було раніше). Таке вдосконалення кривої Філіпса дало змогу застосувати її до дослідження національної економіки та використати в макроекономічній політиці. Початкову стабільну криву ,побудовану на підставі емпіричних даних ,називають ранньою кривою Філіпса .

Що спричиняє обернений зв’язок між інфляцією та безробіттям ,який виражає крива Філіпса? Чинники ,що лежать в основі зазначеного зв’язку ,аналогічні тим ,які зумовлюють додатний нахил проміжного відрізка кривої сукупної пропозиції. Із наближенням національної економіки до рівня повної зайнятості на ринку праці виникають слабини та структурні проблеми. Річ у тім, що національний ринок праці містить велику кількість індивідуальних ринків праці ,які відрізняються один від одного і за структурою зайнятості ,і за географічним розташуванням. У фазі піднесення повна зайнятість не досягається одночасно на кожному з ринків праці. Представники одних професій зайняті повністю , а серед представників інших професій ще багато безробітних. В одних регіонах України рівень безробіття у фазі піднесення перевищує природній ,тоді як в інших попит на окремі види праці не задовольняється. Це спричиняє тут підвищення заробітної платні ,що генерує зростання витрат і цін. Отже ,ціни починають зростати ще до того ,як національна економіка досягає повної зайнятості.

Ринок праці повільно усуває цю розбалансованість.В одних випадках безробітні просто можуть не знати,що десь є потребав представниках їхньої професії ,в інших – перекваліфікація може потребувати значних затрат часу і