Другий член рівняння кривої Філіпса в (Б’ – Б*) показує ,що відхилення безробіття від його природной норми може прискорювати або стримувати розвиток інфляції. Якщо рівень безробіття перевищує його природну норму,то темп інфляції знижуватиметься. За рівня безробіття ,нижчого за природній ,темп інфляції зростатиме. Це буде інфляція попиту ,бо високий рівень сукупного попиту є причиною цього виду інфляції. Знак мінус перед показником циклічного безробіття стоїть тому ,що коли воно існує в національній економіці ,темп інфляції знижуватиметься.

Третій член рівняння(?) показує ,що рівень інфляції підвищується або знижується внаслідок збурень пропозиції. За несприятливих збурень э має додатне значення ,й темпи інфляції зростають. Це буде інфляцією витрат ,бо несприятливі збурення пропозиції збільшують витрати виробництва, За сприятливих збурень сукупної пропозиції э має від’ємне значення ,що уповільнює темпи інфляції.

Отже ,згідно з уявленнями економістів основного потоку макроекономіки ,у короткостроковомк періоді існує можливість вибору між інфляцією та безробіттям. Змінюючи сукупний попит ,державні мужі можуть вибрати певну комбінацію рівнів інфляції та безробіття на короткостроковій кривій Філіпса. При цьому положення на цій кривій залежить від очікуваного темпу інфляції. Якщо він зростає ,крива переміщується вгору, й вибір між інфляцією та безробіттям є менш сприятливим. У цьому разі за за кожного рівня безробіття темп інфляції буде вищим (рис. 1.3).

Вибір між інфляцією і безробіттям існує лише у короткостроковому періоді. У довгостроковому періоді зберігається класична дихотомія : крива Філіпса є вертикальною ,а можливість вибору між інфляцією та безробіттям зникає.

По розрахунках зарубіжних економістів, щоб інфляція могла знизитися на 1%, безробіття повинне перевищити свій «природний рівень» на 2%. Але від цього реальний валовий національний продукт зменшиться на 4% в порівнянні з потенційною його величиною (у 1985 р. в США такі втрати доходу країни склали б 160 млрд. дол.).

Проте суспільство вимушене платити за інфляцію і іншу ціну.

Негативні соціальні і економічні наслідки інфляції вимушують уряди різних країн проводити певну економічну політику. При цьому в першу чергу економісти намагаються знайти відповідь на таке важливе питання — ліквідовувати інфляцію шляхом радикальних заходів або адаптуватися до неї. Ця дилема в різних країнах розв'язується з урахуванням цілого комплексу специфічних обставин. У США і Англії, наприклад, на державному рівні ставиться задача боротьби з інфляцією. Деякі інші країни розробляють комплекс адаптаційних заходів (індексація і т.п.).

Сучасна ринкова економіка інфляційна по своєму характеру, оскільки в ній неможливо усунути всі чинники інфляції (бюджетний дефіцит, монополії, диспропорції в народному господарстві, інфляційні очікування населення і підприємців, перекидання інфляції по зовнішньоекономічних каналах і ін.).

У зв'язку з цим, очевидно, що задача повністю ліквідовувати інфляцію нереальність. Мабуть, тому багато держав ставлять перед собою мету зробити її помірною, контрольованою, не допустити руйнівних її масштабів.

Великий досвід проведення антиінфляційних заходів в західних країнах показує доцільність поєднання довготривалої і короткострокової політики. Схематично комплекс заходів антиінфляційної політики може бути представлений таким чином.

Довготривала політика включає, по-перше, задачу погасити інфляційні очікування населення, які нагнітають поточний попит. Для цього уряд повинен проводити чітку послідовну антиінфляційну політику, завоювати, таким чином, довіру населення. Воно повинне сприяти своїми заходами (стимулювання виробництва, антимонопольні заходи, лібералізація цін, ослаблення адміністративного митного контролю і т.п.) ефективному функціонуванню ринку, що вплине на зміну споживчої психології.

По-друге, заходи по скороченню бюджетного дефіциту (оскільки його фінансування за допомогою позик у Центрального банку веде до інфляції) за рахунок підвищення податків і зниження витрат держави.

По-третє, заходи у області грошового обігу, зокрема, встановлення жорстких лімітів на щорічний приріст грошової маси, що дозволяє контролювати рівень інфляції.

По-четверте, ослаблення впливу зовнішніх чинників. Зокрема, задача полягає в зменшенні інфляційної дії на економіку переливів іноземного капіталу (при позитивному сальдо платіжного балансу) у вигляді короткострокових кредитів і позик уряду за рубежем для фінансування бюджетного дефіциту.

Короткострокова політика направлена на тимчасове зниження темпів інфляції. Тут успішний результат можливий у разі розширення сукупної пропозиції без збільшення сукупного попиту. У цих цілях держава надає пільги підприємствам, що випускають додатково до основного виробництва побічні товари і послуги. Воно може приватизувати частину своєї власності і таким чином збільшити надходження до державного бюджету і полегшити рішення проблеми його дефіциту, а також знизити інфляційний попит за рахунок продажу великої кількості акцій нових приватних підприємств. Сприяє зростанню пропозиції масований імпорт споживчих товарів.

Певна дія на темпи інфляції надає зменшення поточного попиту при незмінній пропозиції. Цього може бути досягнуто за рахунок підвищення процентних ставок по внесках, стимулюючих вищу норму заощадження.

Отже, для аналізу інфляційних процесів у нашій країні та для регулювання рівня безробіття та інфляції, на мою думку ,держава повинна обов’язково спиратись на криву Філіпса .

ІІІ. Рівень інфляції та безробіття в Україні

Особливо гострими проблемами в Україні являються саме безробіття та інфляція.

За статистичними даними рівень інфляції в Україні в березні складала 0,4% , з початку року – 2,2%. За даними Державного комітету статистики України ,ціни на продовольчі товари зросли в березні на 0,5%(з початку року на 2,4%), на непродовольчі товари в квітні – на 0,3% (з початку року – на 0,7%), ціни на послуги в березні збільшились на 0,4%(з початку року – на 3%).

В 2003 році інфляція в Україні склала 8,2%.