регулювання інвестиційної діяльності в умовах ринкової трансформації економіки", затверджена Постановою Кабінету Міністрів України від 1 червня 1995 р., яка визначає основні напрямки державної інвестиційної політики з урахуванням реальної економічної ситуації, перспектив залучення інвестицій та їх використання. Метою державної інвестиційної політики є створення конкурентного середовища, реалізація програм структурної перебудови економіки України, спрямування інвестицій у пріоритетні галузі та програми.
В основу державного регулювання інвестиційної діяльності було покладено такі принципи:
послідовна децентралізація інвестиційного процесу;
збільшення частки внутрішніх (власних) коштів суб'єктів господарювання у фінансові інвестиційні проекти;
перенесення центру ваги з безповоротного бюджетного фінансування у виробничій сфері на кредитування;
виділення бюджетних коштів переважно для реалізації державних пріоритетів, програм (проектів), спрямованих на здійснення структурної перебудови економіки;
фінансування об'єктів, будівництво яких починається за рахунок бюджетних коштів, як правило, на конкурсній основі;
надання переваги раніше розпочатому будівництву, технічному переобладнанню та реконструкції діючих підприємств;
здійснення відповідними державними організаціями контролю за цільовим використанням централізованих інвестицій;
розширення змішаного фінансування інвестиційних проектів;
удосконалення нормативної та правової бази з метою збільшення обсягів залучення інвестицій;
запровадження системи страхування інвестицій [4, 134].
Отже, держава має у своєму розпорядженні три основні форми впливу на економічні процеси: правову, адміністративну та економічну. Кожній з них відповідає певний склад інструментів, за допомогою яких ці форми реалізуються. Основну роль відіграє правова (законодавча) форма, бо в ній здійснюються усі регулюючі дії уряду в межах адміністративної та економічної форм. Економічна форма включає монетарну (грошово-кредитну) та фіскальну (податково-бюджетну) політику. Вони обидві найвагоміше впливають на ділову активність.
Розділ 2. Характерні риси державного регулювання інвестиційних процесів в міжнародній економіці
2.1. Сучасні особливості міжнародного інвестиційного процесу
Міжнародний рух капіталів у вузькому розумінні репрезентує процеси у реальному секторі; його об'єктом є виробничі потужності, а сам цей рух забезпечується сукупністю мікроекономічних, приватних інвестиційних потенціалів (у широкому розумінні рух капіталів включає й переміщення фінансово-монетарних цінностей). Ці раніше створені та нагромаджені матеріальні ресурси та кошти, власне, і "перерозподіляються" між країнами у вигляді міжнародного руху капіталів. Щоправда, цей "перерозподіл" не є "остаточним", а являє собою своєрідну змінну величину, що залежить від комплексу правових, кон'юнктурних, психологічних та інших умов функціонування капіталу.
В економіко-матеріальному аспекті міжнародними інвестиціями є вкладення капіталу в підприємства різних галузей економіки, виробництва та послуг, у банківсько-кредитну систему, в інфраструктуру, в соціальні програми, в охорону навколишнього середовища. Інакше кажучи, об'єктами міжнародного інвестування можуть бути усі види майнових та інтелектуальних цінностей, виробниче використання яких веде до формування прибутків (доходів) або інших соціальних ефектів.
Такими цінностями фізичної та інтелектуальної природи є:
нерухоме та рухоме майно (будівлі, споруди, обладнання та інші матеріальні цінності);
цінні папери, які "представляють" таке майно та фінансові зобов'язання;
інформаційні та інтелектуальні цінності;
майнові права, які є похідними від інтелектуальної діяльності та пов'язані з авторськими правами, – ліцензії, ноу-хау та ін.;
активи банківсько-кредитних організацій;
права володіння й оренди, користування землею та іншими природними ресурсами [19].
Проблематика міжнародного руху капіталів та оптимізації національної соціально-економічної сфери з метою максимізації надходжень капіталу ззовні та мінімізації його відпливу з країни є однією з найбільш актуальних для сучасної України, як і для інших країн трансформаційного типу. Особливості участі нашої держави, а також окремих вітчизняних суб'єктів комерційної діяльності в міжнародному русі капіталів значною мірою зумовлюються дефіцитністю фінансово-обігових коштів. Така дефіцитність призводить до односторонньої залежності національної економіки та господарських структур від зовнішніх джерел інвестування, переважної одновекторності легального руху капіталів – ззовні всередину країни.
Разом з тим несприятлива кон'юнктура в українській економіці, висока криміногенність у суспільстві є причинами масового нелегального відпливу національного капіталу за кордон, переважно на персональні рахунки в закордонних банках та на купівлю нерухомості за кордоном. За деякими підрахунками, середні щомісячні обсяги нелегального відпливу капіталу з України становлять 300 млн. дол. (Щоправда, Україна є не єдиною країною на пострадянському просторі, яка потерпає через неврегульованість цього блоку проблем кон'юнктурного та криміногенного характеру. У Росії, до економіки якої "вливаються" величезні обсяги нафтодоларів, що могли б стати ключовим інвес-ти-ційним фактором піднесення економіки цієї країни, щорічний відплив капіталів, за даними МВД цієї країни, оцінюється в 12-18 млрд. дол., а ряд аналітичних агентств наводить цифру в 20 млрд. дол.) "Нелегальність" такого відпливу зумовлюється не тільки "тіньовим" походженням таких капіталів, а й нетиповими для розвинутої ринкової економіки обмеженнями інвестування за кордоном для українських резидентів, які існують у вітчизняному законодавстві [19].
У глобальному масштабі рух капіталів є інструментом оптимізації факторного розподілу у світі: адже сам факт міграції капіталів свідчить про те, що вони "знаходять" більш сприятливі "ніші" функціонування, ті національні економіки та сектори цих економік, де на одиницю капіталу припадає відносно більша маса інших факторів виробництва.
Світова динаміка руху капіталів значною мірою залежить від динаміки сукупного світового продукту, стану ринків грошово-фінансових ресурсів та умов розвитку окремих країн та їх угруповань. На зламі століть у світі відбуваються складні та суперечливі процеси, які зумовлюються значним приростом сукупного виробництва, який є найвищим, починаючи з середини 80-х років. У 2001 р. приріст становив 4,2 %, тоді як у 2000 р. він був ще вищим – 4,7 %) [19].
Разом з тим ситуація набула рис малопрогнозованості та нестабільності, а погіршення ситуації на провідних фондових біржах світу, в перспективах окремих країн та цілих регіонів призводить до порушень сталих міжнародних капіталопотоків, інколи до їх радикального зменшення. І найбільш відчутна така невизначеність тенденцій руху капіталів для країн, що розвиваються та проводять ринкові реформи. Адже саме їхні ринки є