або залишковою вартістю.
Необхідною умовою правильного планування та обліку формування, відтворення та використання основних фондів є їх класифікація за видами та групами.
Видова класифікація передбачає розподіл усіх основних фондів за ознакою подібності їх функціонального призначення та натурально-речового характеру на певні види. Система обліку та статистики виокремлює ці види:
земельні ділянки;
будівлі (виробничі приміщення, депо, гаражі, склади, офіси тощо);
споруди (шахти, кар’єри, свердловини, під’їзні шляхи, греблі, мости, естакади, резервуари тощо);
передавальні пристрої (електомережі, трубопроводи, трансмісійні системи);
машиний устаткування (у тому числі силові машини й устаткування, робочі машини й устаткування, вимірювальні та регулювальні прилади та пристрої, лабораторне устаткування; обчислювальна та комп’ютерна техніка);
транспортні засоби (магістральні трубопроводи, локомотиви, вагони, цистерни, автомобілі, електрокари тощо);
інструмент (механізовані та немеханізовані різальні, ударні, ущільнювальні та інші подібні знаряддя праці, а також різні пристрої для обробки деталей та складання виробів);
виробничий інвентар і приладдя (верстати, робочі столи, групові огорожі машин, інвентарна тара);
господарський інвентар (офісне обладнання, друкарські та інші розмножувальні технічні системи, протипожежні засоби);
інші основні фонди (робоча та продуктивна худоба, багаторічні насадження, бібліотечні фонди, музейні цінності).
Через неоднакову роль окремих елементів основних фондів у процесі виробництва їх поділяють на дві частини: активну, яка безпосередньо задіяна у виробничому процесі та завдяки цьому здатна виробляти продукцію певного обсягу та якості, та пасивну, що створює необхідні умови для здійснення процесу виробництва продукції (надання послуг). До активної частини основних фондів переважно належать робочі машини й устаткування, вимірювальні та регулювальні прилади та пристрої, обчислюваотна техніка, що використовується в АСУ технологічних процесів, інструмент, деякі технічні споруди.
Співвідношення окремих видів (груп) основних фондів, виражене у відсотках до їх сукупної вартості, характеризує видову (технологічну) структуру засобів праці. Вона тим прогресивніша й ефективніша, чим більша у складі основних фондів питома вага активної її частини, що змінюється під впливом багатьох чинників. Найбільш впливовмим з них є: особливості та технічний рівень виробництва, відтворювальна структура інвестицій, вартість будівництва виробничих об’єктів і рівень цін на технологічне устаткування, територіальне розміщення підприємства тощо.
Фінансові (грошові) кошти у процесі діяльності підприємства здійснюють певний обіг (проходять грошову, виробничу та товарну стадії кругообігу).
На першій стадії свого кругообігу такі кошти використовуються для придбання сировини, матеріалів та інших видів ресурсів, тобто переходять з грошової у матеріальну (товарну) форму, формують необхідні виробничі запаси, потім вступають в другу стадію – виробничу. На цій стадії у процесі виробництва включаються різні категорії персоналу (працівників), які за виконану роботу та виготовлену продукцію одержують відповідну заробітну плату. Потім задіяні ресурси матеріалізуються у формі готової продукції (послуг). На третій (останній) стадії кругообігу виготовлена продукція продається на вітчизняному чи світовому ринку, а підприємство завдяки цьому має відповідний виторг (суму грошей), яка не тільки повністю відшкодовує раніше авансовані вирати, а й має певний зиск (прибуток) за нормальних умов господарювання.
Рухаючись по стадіях кругообігу послідовно та безперервно, поточні фінансові кошти у певний стадіях. Вони обслуговують сфери виробництва та обігу, через це ідентифікують вартість оборотних фондів і фондів обігу.
Оборотні кошти – це певна сукупність грошових коштів підприємства, необхідних для формування та забезпечення кругообігу виробничих оборотних фондів і фондів обігу.
Формування та регулювання окремих елементів оборотних кіштів мають свої особливості. З огляду на це оборотні кошти виокремлюють у сферах виробництва та обігу, а також розподіляють їх на нормовані та ненормовані елементи (рис. 11).
Рис. 11. Типовий елементний склад оборотних коштів підприємства
Істотне значення мають виявлення та оцінювання структури оборотних коштів підприємства.
Такі кошти використовують тим ефективніше, чим більша їх частка обслуговує сферу виробництва. Перебування оборотних коштів у сфері обігу є лише необхідною умовою забезпечення безперервності відтворювальних процесів: знаходячись у цій сфері, вони не беруть безпосередньої участі у формуванні вартості продукції.
До складу оборотних фондів за розрізнювальними ознаками основних і оборотних фондів включають такі елементи: виробничі запаси, незавершене виробництво. Напівфабрикати власного виробництва, витрати майбутніх періодів.
Виробничі запаси – це запаси сировини, основних і допоміжних матеріалів, купованих напівфабрикатів, палива, тари, ремонтних деталей (вузлів), малоцінних інструментів, господарського інвентарю та інших предметів аналогічного призначення, що швидко спрацьовуються.
Незавершене виробництво – це предмети праці, обробку (переробку) яких не завершено у тому або іншому виробничому підрозділі підприємства; вони перебувають безпосередньо на робочих місцях або ж у процесі транспортування від одного робочого місця до іншого.
Напівфабрикати власного виробництва – це предмети праці, які повністю оброблені (перероблені) у даному вирбничому підрозділі підприємства, але потребують подальшої оборобки в інших підрозділах.
Витрати майбутніх періодів – грошові витрати, що мають місце уданому періоді часу, але відшкодовуються за рахунок собівартості продукції (робіт, послуг) у наступні періоди; це – витрати на підготовку виробництва, освоєння випуску нових виробів, винахідництво та раціоналізацію, придбання комерційної інформації, передоплату періодичних видань тощо.
Розглянемо деякі види прибутку. У галузях товарного обігу відомі два показники прибутку: прибуток від реалізації товарів, або торговельний прибуток, та прибуток, отриманий з усіх видів діяльності торгового підприємства, включаючи позареалізаційні доходи та збитки. Крім прибутку від реалізації, торговельні підприємства можуть мати прибуток від підсобного, транспортного та інших видів неторговельної діяльності. Прибуток від усіх видів діяльності називають балансовим. Прибуток від реалізації товарів отримують шляхом віднімання з головного доходу суми витрат обігу. Валовий дохід або реалізоване торговельне обкладання – це сума гуртових і торговельних знижок за усі реалізовані товари. Він залежить від рівня знижок і націнок, складу та розміру товарообігу. Витрати обігу характеризують розмір витрати на торговельну діяльність. Вони складаються з витрат на