збільшилися на 24,1% ( за 2002 р. – на 11,1%), імпорту – на 34,3% (за 2002 р. – на 7,4%) [55]. Позитивне сальдо зовнішньоторгівельного балансу – 2,9 млрд. дол. (за 2002 р. – 3,8 млрд. дол.). У 2003 р. експорт товарів збільшився на 28,5% порівняно з 2002 р. (у 2002 р. – на 10,4%), імпорт – на 35,6% (у 2002 р. – на 7,6%). Позитивне сальдо зовнішньої торгівлі товарами становило 59,4 млн. дол. (у 2002 . – 980,3 млн. дол.) коефіцієнт покриття імпорту експортом становив 1,00 (у 2002 р. – 1,06) [89].
Таблиця 1.1
Динаміка зовнішньої торгівлі України, млрд. дол. США
Роки | Зовнішньоторго-
вельний оборот | Експорт | Імпорт | Сальдо
1990 | 161,9 | 74,6 | 87,3 | -12,7
1991 | 103,4 | 50,0 | 53,4 | -3,4
1992 | 27,7 | 13,3 | 14,4 | -1,1
1993 | 23,51 | 10,84 | 12,67 | -1,83
1994 | 28,43 | 13,71 | 14,72 | -1,01
1995 | 32,25 | 15,58 | 16,77 | -1,20
1996 | 37,02 | 18,46 | 18,56 | -0,1
1997 | 37,52 | 18,97 | 18,55 | 0,42
1998 | 32,57 | 16,46 | 16,11 | 0,35
1999 | 28,06 | 15,20 | 12,86 | 2,34
2000 | 23,34 | 18,02 | 5,32 | 2,74
2001 | 36,73 | 19,81 | 16,92 | 2,89
2002 | 41,2 | 22,0 | 19,2 | 2,8
2003 | 51,7 | 27,3 | 24,4 | 2,9
Щодо товарної структури торгових відносин, то в експортних поставках домінує метал та металопродукція, хімічна промисловість, машинобудування, продукція АПК. Структура експорту держави – надзвичайно непродуктивна: протягом років незалежності від 50% до 60% експорту складає необроблена продукція (для порівняння: навіть у країнах, що розвиваються, необроблена продукція складає лише 40%, а в цілому, за проведеними розрахунками, на світовому ринку в 2010 р. частка продукції первинної переробки складатиме лише 20%, а готових виробів – 80% загального обсягу [64, c. 129].
Таким чином, країна, яка має космічні технології, на жаль, стала експортером переважно сировини, напівфабрикатів та дешевої робочої сили. Подолати цю суперечність можна лише через гнучку адаптацію до глобального економічного середовища із врахуваннм обмежень щодо економічної безпеки держави. Україна має усвідомлювати найголовніші чинники глобалізації та ступінь їх впливу на економіку країни, повністю використовувати конкурентні переваги та зміцнювати позиції в міжнародному поділі праці. Йдеться не про змагання України з провідними країнами. Проблема адаптації до економічного простору полягає у наближенні до показників країн, які є прикладом пристосування до глобальних змін.
Комплексна оцінка включення країни в процеси глобалізації здійснюється за допомогою індексу глобалізації, що синтезує чотири показники: включення в глобальні політичні процеси; розвиток глобальних технологій; встановлення міжнародних контактів; розвиток економічної інтеграції [74]. За індексом глобалізації у 2003 р. Україна серед 62 країн посіла 42-ге місце, у т. ч. за показником включення в глобальні політичні процеси – 27-ме; за розвитком глобальних технологій – 49-те; за міжнародними контактами – 43-тє; за розвитком економічної інтеграції – 35-те. Отже, політична складова у створенні сприятливих умов в країні для входження в світову систему переважає технологічну, комунікаційну та економічну складові.
Якщо детальніше розглянути показник розвитку економічної інтеграції, то він свідчить, що економіка України характеризується високим ступенем включення до міжнародної торгівлі (11-те місце) і, водночас, не дуже сприятливим інвестиційним кліматом (46-те місце). Лідерами у зазначеному рейтингу, а відтак і орієнтирами для України є Ірландія, Швейцарія, Швеція, Сінгапур, Нідерланди.
Процес адаптації України до глобального економічного середовища ускладнюється трьома обставинами. По-перше, як незалежна держава Україна змушена здобувати власний досвід зовнішньоекономічної діяльності та формувати якісно нову систему комунікацій з країнами СНД, Східної Європи та іншими. По-друге, в процесі ринкової трансформації Україна зазнала значного скорочення економічних показників і має менший економічний потенціал, ніж партнери, з якими вона бажає співпрацювати. По-третє, останнім часом рецесія світової економіки негативно позначається на економіці країн з перехідною економікою, до яких належить і Україна, і різко зменшує їх експортні можливості [32].
Аналіз моделі зовнішньої торгівлі України свідчить про дисбаланс у торгівлі на зовнішньому та внутрішньому ринках. Частка експорту товарів і послуг у ВВП України у 2000 р. (57,8%) свідчить про надмірну відкритість економіки і залежність її від кон’юнктури зовнішніх ринків. Тому проблематичним стає утримання високих темпів розвитку у тривалій перспективі (наприклад, темп зростання ВВП у 2001 р. становить 9,2%, у 2002 р. – вже 4,6%) [49].
Україна у 2003 р. за індексом макроекономічної конкурентоспроможності (GCI) посіла 77-ме місце; за індексом мікроекономічної конкурентоспроможності (MICI) — 69-те місце. Зниження GCI проти 2001 р. (на 9 пунктів) зумовлене відсутністю інновацій та спрацюванням основних фондів. Зниження МІСІ (на 10 пунктів) зумовлене погіршенням бізнес-середовища (за останні роки не зареєстровано жодної промислово-фінансової групи, проблемою залишається створення вітчизняних ТНК) [75].
Хоча Україні вдалося забезпечити позитивне сальдо у зовнішній торгівлі товарами, в цілому країна йде врозріз із загальносвітовими тенденціями і постачає на міжнародні ринки ті товари і послуги, частка яких у глобальних продажах скорочується (чорні метали, руди, продукти харчування, транспортні послуги). Водночас частка високотехнологічних товарів і послуг, що визначають перспективи світової економіки, в українському експорті досить низька. Незначною є й частка України у світовому експорті. Все це свідчить про невдалу модель адаптації України до умов глобалізації міжнародної торгівлі.
Значний стримуючий вплив на український експорт справляє комплекс ендогенних і екзогенних факторів, серед яких