У залученні впливових партій лівого спрямування до вирішення ключових проблем суспільного життя слід визначити суттєві позитивні моменти. Таким чином зазначені політичні сили та їхнє керівництво відходять від суто деструктивної позиції і діяльності та інтегруються у систему прийняття важливих державних рішень. Стає можливим формування передумов для трансформації “пострадянських лівих” у демократичні ліві партії європейського зразка.

Водночас утворення лівоцентристської коаліції та її функціонування як політичної основи системи державної влади поки що не можна вважати достатньо прийнятним. Це зумовлено тим, що сучасні ідеологічно-програмні настанови, а відтак і тактичні позиції як КПУ, так і значною мірою СПУ, не сприяють досягненню низки стратегічних пріоритетів суспільного розвитку України. Йдеться насамперед про негативне ставлення цих політичних сил до євроатлантичної інтеграції та інших зовнішньополітичних пріоритетів, а також до нагальних ринкових перетворень, зокрема в аграрному секторі економіки.

Серед політичних сил, що визначили своїми стратегічними пріоритетами парламентські вибори, слід назвати Партію регіонів. На її з’їзді у 2003 р. було наголошено, що своїм стратегічним завданням Партія регіонів визначає перемогу на парламентських виборах, яка дозволить їй сформувати уряд та здійснювати державну політику, спрямовану на реалізацію програмних настанов партії.

Нині фактично єдиною політичною силою, що сконцентрувала свої зусилля переважно на президентських перегонах 2004 року, слід вважати “Нашу Україну”. Хоча провідні представники блоку декларують необхідність здійснення кроків, які б дозволили “НУ” отримати переконливу перемогу і на парламентських виборах, проте ці заяви не знаходять достатнього підкріплення не лише практичними, а й навіть програмно-ідеологічними розробками. У червні 2004 р. у „Нашій Україні” тривала дискусія щодо шляхів формування на основі парламентської фракції цього блоку впливової партії правого спрямування. З одного боку, лідери найпотужніші партій національно-демократичного спрямування (Української народної партії та Народного Руху України) пропонували створити таку партію на основі організаційних структур цих політичних сил у центрі та в регіонах. А з іншого керівництво блоку висловлювало обґрунтовані побоювання, що у цьому випадку нова політична партія успадкує всі проблеми і вади національно-демократичного руху, у розвитку якого після 1998 р. дедалі відчутніші ознаки занепаду. До того ж такий шлях зумовить обмеження соціальної бази нової партії переважно населенням західних регіонів України.

Відрізняються від інших пріоритети та інтереси Блоку Юлії Тимошенко. Стратегія цього політичного утворення повністю підпорядкована завданням утвердження особистості Ю. Тимошенко як безальтернативного загальнонаціонального лідера протестного електорату. Через це політична діяльність лідера і активу Блоку зосереджена на питаннях короткострокового і меншим чином середньострокового плану. Йдеться насамперед про ініціювання масових протестних акцій з наступною їх політичною експлуатацією. Через це питання політичної реформи і поготів парламентських виборів 2006 р. нині залишаються поза сферою основних пріоритетів Блоку Ю. Тимошенко.

5. Ключовим завданням на шляху подолання нинішніх ускладнень у здійсненні політичної реформи стало започаткування нового циклу конструктивного політичного діалогу за участю всіх парламентських політичних сил. На його підставі необхідно подолати критичну обмеженість політичної бази суспільних перетворень і надмірну залежність їх реалізації від лівих парламентських сил. Водночас парламентська більшість у нинішньому форматі значною мірою перетворилася на механічне об’єднання різновекторних політичних і фінансово-економічних інтересів.

Одним з напрямів конструктивного політичного діалогу слід вважати визначення можливостей корегування прийнятих нещодавно законів про запровадження пропорційної системи на виборах до Верховної Ради та органів місцевого самоврядування. Практичне запровадження в Україні виборів до представницьких інституцій за закритими партійними списками може призвести до різкого посилення авторитарних тенденцій у політичних партіях, обмеження внутрішньопартійної демократії, що суперечить сучасним європейським принципам побудови суспільства і держави. Особливої небезпеки це набуває за умов перетворення партій на ключовий суб’єкт державного будівництва. Окрім цього, можна очікувати і на такі негативні суспільно-політичні наслідки: обмеження можливості виборців голосувати за конкретних політичних особистостей; ускладнення ефективного представлення регіональних інтересів у Верховній Раді та системі державної влади загалом; посилення загрози перетворення партій на інструмент реалізації інтересів нечисленних елітних груп, а подекуди і фінансово-бізнесових угруповань, у тому числі кримінального забарвлення; обмеження можливості обрання до ВР яскравих політичних особистостей, що ускладнюватиме оновлення політичної і владної еліт.

Постала також нагальна необхідність організації політичних консультацій на рівні керівництва відповідних політичних сил та здійснення на їхній основі результативних переговорів щодо проведення виборчої кампанії у повній відповідності до демократичних стандартів з урахуванням європейського і світового досвіду в забезпеченні політичних прав громадян. Конче важливим є недопущення застосування "брудних" [26] виборчих технологій, їх масштабного використання як засобу впливу на волевиявлення громадян України. Особливої ваги набуло вжиття цілеспрямованих і дієвих заходів, які б дозволили запобігти можливим спробам зовнішнього втручання у перебіг президентських виборів. Вирішення цих завдань зумовлює необхідність конструктивного і відповідального підходу всіх провідних політичних сил до проведення виборів у сприятливій політичній атмосфері. Це стосується як сил, що належать до нинішньої парламентської більшості, так і опозиції.

У межах конструктивного політичного діалогу обов’язкового розгляду потребує визначення вихідних положень політичного курсу України після президентських виборів 2004 року. Визнаючи неминучість відповідного корегування державної політики згідно з програмно-ідеологічними настановами майбутнього Глави держави, слід зробити все, щоб забезпечити наступність курсу держави як необхідну