Інноваційні процеси в економіці України

курсова робота з міжнародних економічних відносин

ЗМІСТ

Вступ

З різних причин Україна, яка була периферією колишнього СРСР, зараз знаходиться обабіч процесів інтеграції та інтернаціоналізації у світовій економіці, що сильно стримує розвиток України як суб`єкта господарського механізму світу.

В даний час, час переходу до ринкових відносин, необхідно переглянути теоретичні основи і практику функціонування економіки України, і на цій основі шукати шляхи входу молодої держави у світове співтовариство не як сировинного додатку і ринку для третьосортних товарів, а як повноправного учасника, на якого потрібно зважати як у політичних, так і в економічних перипетіях сучасного життя.

Сьогодні Україна переживає важкий час. Головними диспропорціями, що прописались в економіці України, є дефіцит бюджету, спад національного доходу, порушення платіжного та торгівельного балансів, істотне перевищення імпорту над експортом, що в сукупності визначає фінансові можливості держави, якій необхідно вирішувати багато складних питань і виконувати національні та регіональні програми, що потребують високих інтелектуальних та матеріальних витрат.

Перехід України до відкритої економіки може стати неможливим без синхронізації її економічної структури та реформ, аналогічних високорозвиненим країнам. Нашій державі необхідно реалізувати комплекс заходів по розвитку підприємництва, децентралізації зовнішньоекономічної діяльності, зміні зовнішньоторгової системи, що повинно прискорити процес інтегрування у міжнародний ринок.

Виходячи із ситуації, що склалася, визначаються основні пріоритети сучасної української економічної політики. Це реанімація та стимулювання виробництва, створення сприятливого інвестиційного клімату, приведення якості продукції до рівня, при якому реальним стане вихід на основні світові ринки.

Завдання України – у найкоротший час вивчити досвід вирішення цих проблем, визначити шляхи реалізації інноваційної політики в Україні з урахуванням реальних умов.

Перший крок у цьому напрямі вже зроблено, ним стало Розпорядження Президента України від 23.01.1996 р. № 17/96 “Питання створення технопарків та інноваційних структур інших типів”, де створення та функціонування інноваційних структур визначається, як “один з пріоритетних напрямів підвищення ефективності використання науково-технічного потенціалу для розв`язання завдань технологічного оновлення виробництва”.

Соціально-економічні, організаційно-управлінські проблеми організації інноваційних процесів, питання інформаційного забезпечення їх проходження відображено у публікаціях І.Я.Гришина, М.Іонцова, І.Колота, О.А.Лєбєдєвої, Г.І.Мостового, С.Покропивного, В.Є.Шукшунова, Ю.Яківця та ряду інших авторів.

Таким чином, практична значимість вказаних проблем і об`єктивна необхідність розвитку інноваційних процесів в Україні зумовили актуальність теми дослідження даної курсової роботи, мету і завдання, предмет та об`єкт дослідження.

Об’єкт дослідження. Об’єктом дослідження даної курсової роботи виступає проблема вивчення економіки України з точки зору інтеграції її в світовий економічний простір.

Предмет дослідження. Предметом дослідження даної курсової роботи є інноваційні процеси в економіці України.

Мета дослідження. Метою роботи є дослідження інноваційної політики України, як принципово нового механізму впливу держави на економіку в умовах ринку.

Мета роботи передбачає виконання таких завдань:

Розділ 1. Загальні засади державної інноваційної політики

1.1. Сутність і основні методи інноваційної політики держави

Створення умов для оптимального розвитку науково-технічного потенціалу національної економіки стає одним з найважливіших принципів формування системи і механізму управління інноваційної політики. При всій різноманітності національних підходів до економіки всі країни прагнуть до розробки і реалізації державної інноваційної політики.

Механізм створення і поширення нововведень, маючи суттєві національні особливості, передбачає три загальні складові [17, 586]:

Держава, створюючи умови для реалізації інноваційної політики, впливає на розвиток не лише державного, а й приватного сектора інноваційної діяльності.

Сучасне високорозвинене суспільство стимулює розвиток технологій, що ґрунтуються на новітніх досягненнях науки. Найважливішим завданням є вироблення стратегії, яка забезпечує можливість гнучкої зміни пропорцій між темпами розвитку наукового, технічного і виробничого потенціалів. Створення такої системи взаємодії всіх учасників циклу, що забезпечує науково-технічний прогрес, є головним завданням інноваційної політики держави. Остання подана комплексом народногосподарських підходів і рішень, що визначають головні напрями діяльності щодо нововведень, яка пов'язана з науково-технічним прогресом, оновленням основних фондів, удосконаленням управління, організації виробництва і праці, економіки тощо [17, 586].

Інноваційна політика держави спрямована на господарське використання науково-технічного потенціалу, на зміцнення внутрішніх зв'язків у науково-технічному комплексі. Формування інноваційної політики пов'язане насамперед з переорієнтацією системи державного регулювання на всебічне заохочення підприємництва, приватної ініціативи.

Набір методів і засобів державної інноваційної політики досить широкий. Це різні державні заходи, які стимулюють інноваційну активність бізнесу; коригування податкового, патентно-ліцензійного законодавства; амортизаційних відрахувань; регулювання передавання технології; система контрактних взаємовідносин; зняття ряду обмежень щодо охорони навколишнього середовища, антитрестовського законодавства; різні форми підтримки міжорганізаційної кооперації та малого інноваційного бізнесу.

Традиційним методом впливу на розвиток інновацій у промисловості, особливо в періоди економічних піднесень, є податкові пільги. Так, Конгрес США ще в 1954 р. ухвалив 174-й розділ "Кодексу прибуткового оподаткування", відповідно до якого витрати на науково-дослідні і експериментально-конструкторські розробки (НДЕКР) дозволялось відносити до поточних витрат на виробництво. Їх вираховували з оподатковуваного прибутку [17, 589].

Проведенню НДЕКР у промислових фірмах побічно сприяють всі податкові заходи, спрямовані на стимулювання приватних інвестицій, оскільки зростання вкладень в основний капітал супроводжується оновленням його на новій технічній основі. У 60-х роках уряд США прийняв ряд заходів, спрямованих на скорочення строків використання науково-дослідного обладнання приватними корпораціями, запровадив податкові знижки на інвестиції в обладнання і будівництво споруд для проведення НДЕКР. Однак найзначніші урядові акції, пов'язані з податковими пільгами НДЕКР, відбулися у 80-х роках.

У законі про податки з метою оздоровлення економіки в 1981 р.