Торгово-промислова палата України затверджує Регламент Морської арбітражної комісії, порядок обчислювання арбітражного збору, ставки гонорарів арбітрів та інших витрат Комісії, сприяє її діяльності.

Морська арбітражна комісія вирішує спори, які випливають з договірних та інших цивільно-правових відносин, що виникають із торгового мореплавства, незалежно від того, чи є сторонами таких відносин суб'єкти українського та іноземного або лише українського чи тільки іноземного права.

4. Науково-технічна політика в Україні

Україна належить до держав з високим науковим потенціалом. Це передусім визнані у світі наукові школи, вагомі, а нерідко й унікальні досягнення в багатьох сферах – розробці нових матеріалів, біотехнології, радіоелектроніці, фізиці низьких температур, ядерній фізиці, електрозварюванні, інформатиці, телекомунікаціях та зв’язку.

Однак науково-технічна політика в Україні не витримує ніякої критики. Держава, її політичне керівництво, органи законодавчої та виконавчої влади повинні створити такі умови, які забезпечували б не лише примноження цього потенціалу, а насамперед максимальну його віддачу. Держава має стати безпосереднім провідником інноваційного розвитку, замовником та організатором досліджень і розробок на найсучасніших напрямах науково-технічного прогресу.

1. Треба кардинально поліпшити фінансування науки шляхом як збільшення бюджетних видатків (у межах не менш як 1,5 – 1,7% від ВВП на першому етапі і до 2,0 – 2,5% – на другому етапі), так і залучення позабюджетних асигнувань. Першочергової державної підтримки потребує фундаментальна наука, що є основою створення власних високих технологій і важливим чинником оновлення наукового потенціалу. Необхідно зміцнити правові засади діяльності Національної академії наук України, посилити її роль у координації фундаментальних наукових досліджень, виробленні та проведенні державної політики в цій сфері.

2. На сучасному етапі актуалізується проблема зміцнення матеріально-технічної бази наукових установ, оснащення їх комп’ютерною технікою, новітнім обладнанням та приладами, створення належно оснащених регіональних та міжгалузевих центрів спільного користування.
Необхідно підвищувати рівень комерціалізації результатів наукових досліджень, зменшувати інноваційні ризики високотехнологічних підприємств та венчурного капіталу за допомогою спеціальних фондів, увести в практику державне замовлення на впровадження у виробництво пріоритетних інновацій.

3. Невідкладним завданням є інституційне забезпечення державної науково-технічної та інноваційної політики, що передбачає:

· удосконалення чинної та розроблення нової нормативно-законодавчої бази науково-технічної і дослідної діяльності, фінансової й організаційної підтримки науки;

· створення сучасної патентно-інформаційної бази з довідково-пошуковим апаратом, використання світових досягнень інформатики в патентній технології;

· вироблення державної політики приватизації установ науково-технологічної сфери;

· удосконалення систем стандартизації та сертифікації, а також системи державної статистики науково-технічного прогресу, наближення її до європейських стандартів;

· застосування системи стимулювання, зокрема через податкові преференції кооперації науки і виробництва, а також механізмів регіональної підтримки науково-технічної діяльності, інноваційного перерозподілу робочої сили;

· розвиток і поглиблення міжнародного співробітництва в інноваційній сфері, її інформаційному та консалтинговому забезпеченні, трансферті технологій, насамперед з країнами ЄС та Росією.

4. Потребує вдосконалення та розширення правова база інноваційної діяльності; міжнародної науково-технологічної кооперації; регулювання ринку інновацій; оцінки інтелектуальної власності, експорту й імпорту продукції, виробленої з її застосуванням; податкового, кредитного та страхового стимулювання інноваційних підприємств і організацій.

5. Слід ужити всіх необхідних заходів для збереження кадрового потенціалу науково-технічної сфери, заохочення молоді до участі в науковій та науково-технологічній діяльності, зокрема шляхом поповнення наукових організацій фахівцями, підготовленими за державним замовленням. Треба запровадити спеціальні гранти для молодих учених, створити спеціалізовані ради для захисту кандидатських і докторських дисертацій з новітніх спеціальностей, ширше практикувати підготовку кадрів вищої кваліфікації в зарубіжних навчальних закладах.

6. На часі також зміцнення інженерної системи, яка зберігає свій потенціал і є базовим ресурсом української економіки під час її переходу в інноваційну фазу розвитку. Це потребує підвищення престижності інженерної праці та рівня її оплати, відновлення на сучасних засадах системи перепідготовки та підвищення кваліфікації інженерних кадрів.

7. Визначальні складові інноваційного розвитку – інтеграція науки та виробництва, об’єднання промислового, банківського та торговельного капіталу в потужні структури, здатні продукувати високотехнологічні, конкурентоспроможні товари та послуги. Відповідно організаційною основою реалізації інноваційної політики має стати створення фінансово-промислових груп, зокрема транснаціональних, а також горизонтальних та вертикальних холдингових компаній, науково-технічних центрів, технополісів, технопарків. У перспективі вони стануть стрижнем науково-технологічного та інноваційного процесу. Окремі з таких структур можуть формуватися і розвиватися через механізми вільних економічних зон.

Водночас Уряд має невідкладно визначити та здійснити конкретні заходи, спрямовані на підтримку венчурних фірм та малих підприємств інноваційної спрямованості.

5. Аналіз ефективності зовнішньоекономічної діяльності в Україні

На початку року прогнозувалося неминуче падіння основних показників зовнішньої торгівлі. Дійсно, ще на старті розвиток зовнішньої торгівлі дещо гальмувався. Однак подальший її розвиток спростував скептичні прогнози. Особливо у липні - серпні 2002 р. ситуація почала поліпшуватися.

За січень - вересень зовнішньоторговельний оборот товарів та послуг збільшився на 4,6% й досяг рівня 25 млрд. дол., у тому числі експорт зріс на 4% та становив 13,6 млрд. дол., а імпорт - на 5,3% і становив 11,4 млрд. дол. Сальдо зовнішньої торгівлі
склалося позитивним у сумі 2,1 млрд. дол. Слід зазначити, що баланс торгівлі товарами склався позитивним у сумі 409,8 млн. дол. проти 642,5 млн. дол. за аналогічний період 2001 року.

Геоекономічна структура торгівлі

У січні - серпні 2002 р. тривав процес  диверсифікації зовнішньої торгівлі України.  

Питома вага країн СНД у зовнішній торгівлі товарами та послугами зменшилася у січні - серпні 2002 р. до 40,3% проти 44,1%
у січні - серпні 2001 р., тоді як питома вага інших країн світу збільшилася з 55,9% у січні - серпні 2001 р. до 59,7% у січні - серпні поточного року.

Зростання експорту товарів на 3,2% відбулося за рахунок збільшення поставок до країн Європи на 5,7%, Азії - у 1,3 рази, Африки - у 1,1 рази. У результаті питома вага інших країн світу в експорті товарів та послуг у січні - серпні 2002 р. становила
69,3% проти 64,3% у січні - серпні 2001 р. За рахунок зменшення експорту товарів до Російської Федерації на 24,3%, або на 635,8 млн. дол., питома вага країн СНД в експорті товарів та послуг у січні