Курсова робота на тему:

Методи регулювання платіжного балансу

Зміст

Вступ………………………………………………………………………….3

І. Основні методи регулювання платіжного балансу……………………...4

1. Класична теорія вирівнювання платіжного балансу………………….4

2. Кейнсіанська теорія вирівнювання платіжного балансу……………...7

3. Автоматична адаптація………………………………………………….9

3.1 Фіксований обмінний курс……………………………………...9

3.2 Плаваючий обмінний курс…………………………………….13

3.3. Політика адаптації і акомодації………………………………15

4. Ціновий підхід. Модель Бікердайка-Робінсон-Метцлера…………...19

ІІ. Аналіз платіжного балансу України……………………………………23

1. Стан платіжного балансу України у 2005 році……………………….23

2. Рекомендації щодо економічної політики……………………………25

ІІІ. Недоліки та переваги методів регулювання платіжного балансу…...28

Висновок…………………………………………………………………….34

Список використаної літератури…………………………………………..35

Вступ

Поняття "платіжний баланс" було запроваджено у 1767 р. Дж. Стюартом (James Steuart, 1712-1780) — шотландським економістом, одним з найостанніших представників пізнього меркантилізму.

Платіжний баланс країни - це систематична реєстрація економічних операцій, що здійснювалися протягом певного періоду часу між резидентами цієї країни та резидентами інших країн світу.

Стан платіжного балансу країни визначається її економічним потенціалом, особливостями структури економіки, участю економічних агентів країни в міжнародній кооперації, звязками із світовим ринком позичкових капіталів, станом державного регулювання екноміки і зовнішньоекономічних відносин. Тому платіжний баланс чітко відображає економічне становище країни, широко використовується в інтересах прогнозування і макроекономічного регулювання.

Зовнішньоторговельний баланс є різницею між товарним експортом та імпортом. Якщо експорт більший за імпорт, то має місце позитивне сальдо торговельного балансу, якщо ж імпорт перевищує експорт — негативне. Отже, у першому разі маємо активний торговельний баланс, у другому — пасивний. У разі пасивного торговельного балансу у зовнішній торгівлі певної країни виникає дефіцит.

Для усунення дефіциту платіжного балансу використовуються такі методи вирівнювання платіжного балансу, як класична теорія вирівнювання платіжного балансу, кейнсіанська теорія вирівнювання платіжного балансу, автоматична адаптація, ціновий підхід.

Далі ми детальніше розглянемо основні методи вирівнювання платіжного балансу, проаналізуємо платіжний баланс України і подамо основні недоліки і переваги методів вирівнювання платіжного балансу.

І. Основні методи регулювання платіжного балансу

1. Класична теорія вирівнювання платіжного балансу

В дусі теоретичних концепцій класичної теорії вирівнювання платіжного балансу пояснювалося рухом грошових активів. Економісти класичної школи припускали, що вільний рух золота і гнучкі ціни самостійно (і оперативно) відновлюють рівновагу доходу на «природному» рівні та вирівнюють платіжний баланс. Безперешкодна корекція рівнів цін і заробітної плати попереджувала виникнення значних платіжних дисбалансів. Простір для доречного державного втручання обмежувався чіткими правилами золотого стандарту: визначення золотого вмісту грошової одиниці, зобов’язання центрального банку або державної скарбниці купувати без обмежень золото згідно із визначеним паритетним курсом, скасування буд-яких обмежень на рух монетарного золота.

Досягнення рівноваги платіжного балансу передбачало узгоджене використання трьох засадних припущень:

Фінансування торговельних дисбалансів наявними грошовими активами.

Щільний причинно-наслідковий зв’язок між пропозицією грошової маси та рівнем цін.

Залежність експорту-імпорту від порівняльних цін у міжнародній торгівлі.

Дефіцит платіжного балансу супроводжується втратою грошових активів, а відповідно – зменшенням пропозиції грошової маси. Навпаки, додатне сальдо платіжного балансу означає приплив грошових активів та збільшення пропозиції грошової маси. Найповніше це виявилося під час золотого стандарту (1870-1914), коли пропозиція грошової маси повністю визначалася готівкою в обігу. Подібним чином зменшення (збільшення) пропозиції грошової маси відбувається за умов фіксованого обмінного курсу в економіках із сучасною банківською системою, хоча у такому разі зв’язок між припливом-відпливом капіталу і пропозицією грошової маси стає складнішим.

Зменшення пропозиції грошової маси обумовлює зниження рівня цін (дефляцію), що поліпшує цінові співвідношення у зовнішній торгівлі. Відповідно зменшується імпорт і збільшується експорт. При цьому номінальний обмінний курс залишається незмінним. Ціновий ефект визначається цілком достатнім для вирівнювання платіжного балансу. Поєднання руху грошових активів та зміни внутрішніх цін створює підстави для визначення даного механізму вирівнювання платіжного балансу як грошово-цінового.

Необхідною умовою функціонування зазначеного механізму вирівнювання платіжного балансу є абсолютна впевненість економічних агентів у дотриманні визначених «правил гри». Варто зауважити, що у 1870-х роках золотий стандарт виник цілком неформально, коли більшість тодішніх країн самостійно визначали золотий вміст власних грошових одиниць і почали дотримуватись низки згаданих вище правил. Золотий стандарт не передбачав міжнародних зобов’язань і не запроваджувався офіційними письмовими угодами.

Золотий стандарт передбачав максимально можливу монетарну дисципліну. Незалежно від валютних резервів, будь-яке збільшення грошової маси нейтралізувалося втратою золотого запасу, що з необхідністю передбачало дефляцію для поліпшення платіжного балансу. У світовому масштабі пропозиція грошової маси визначалася видобутком золота. Ця риса найчастіше критикувалася опонентами золотого стандарту з позиції недостатньої пропозиції золота для забезпечення потреб динамічно зростаючої світової економіки.

Практично у вирівнюванні платіжного балансу теоретичні аргументи класичної теорії заперечували логіку меркантилізму, хоча використовувався спільний наголос на монетарних ефектах платіжного балансу. Меркантилісти вважали, що економічне зростання вирішальною мірою залежить від додатного торговельного платіжного балансу. Приплив грошових активів (золота і срібла) та супутнє підвищення рівня цін розглядалися дієвими чинниками стимулювання національного виробництва. Навпаки, збільшення імпорту вважалося небажаним, оскільки вело до зменшення валютних резервів. Інтенсивне державне втручання мало на меті підтримання додатного сальдо платіжного балансу. Не враховувалося, що підвищення рівня цін внаслідок тривалої монетизації валютних резервів замість стимулювання виробництва може істотно погіршити цінову конкурентоспроможність товарів національної економіки, а відповідно мати протилежні до очікуваних наслідки – погіршення торговельного балансу і спад виробництва.

Принциповий характер вирівнювання платіжного балансу здійснюється через корекцію пропозиції грошової маси та рівня цін. Абсолютна довіра до !правил гри», включно з визначеним золотим вмістом грошової одиниці, розглядалася необхідною передумовою оперативного вирівнювання платіжного балансу.

2. Кейнсіанська теорія вирівнювання платіжного балансу

Під час «великої депресії» (1929-33 рр.) тривалий спад виробництва та брак очікуваної гнучкості цін створював аргументи на користь кейнсіанського пояснення причин порушення зовнішньої і внутрішньої рівноваги, яке передбачало корекцію доходу. Погіршення сальдо платіжного балансу зменшує сукупний попит.