За рахунок нових негарантованих запозичень зовнішній борг України зріс за 2005 рік на 2,6% і на 01.01.2006 становив 38,8 млрд. дол. США.

2. Рекомендації щодо економічної політики

Україні необхідно відійти від політики нарощування зовнішньої заборгованості держави, яка проводиться останнім часом. Інтенсифікація зовнішніх запозичень в період стрімкого економічного зростання і формування значного позитивного сальдо поточних операцій виглядає ірраціональною.

Орієнтація уряду на зовнішні ринки позичкових капіталів стримує розвиток внутрішнього ринку облігаційних позик та обмежує можливості використання державних цінних паперів для цілей регулювання національної грошово-кредитної системи. Крім того, обсяги короткострокового боргу і боргу в іноземній валюті вважаються основним індикатором вразливості боргової позиції уряду до дії зовнішніх шоків. Передусім, значні обсяги зовнішньої заборгованості підвищують вірогідність розгортання валютної кризи: дисбаланси боргової позиції уряду заохочують спекулянтів до проведення атак на національну валюту.

Для стримування нарощування зовнішнього національного боргу в умовах активізації кредитної діяльності приватних суб’єктів на зовнішніх ринках необхідно більш зважено підходити до залучення зовнішніх позик державою.

Головні результати аналізу чинників українського експорту-імпорту:

немає ознак стабільного зв’язку між зниженням RER і поліпшенням торговельного балансу;

передбачуване зниження RER однаково обмежує як імпорт, так і експорт. У довгостроковій перспективі ціновий чинник стає нейтральним стосовно показників експорту-імпорту;

збільшення пропозиції грошової маси пропорційно зменшує експорт та імпорт;

поліпшення умов торгівлі обмежує імпорт, але бракує переконливих свідчень збільшення експорту;

обсяги промислового виробництва в Україні не впливають на торговельний баланс. Потенційно це полегшує досягнення рівноваги доходу і платіжного балансу, оскільки збільшення доходу не перешкоджає підтриманню рівноваги зовнішньої торгівлі. Все виглядає на те, що пожвавлення виробництва веде до збільшення експорту, але з одночасним збільшенням імпорту;

пожвавлення виробництва в Росії поліпшує торговельний баланс, однак отриманому результату бракує стійкості до змін у специфікації статистичної моделі та методах оцінювання. Немає підстав вважати, щ збільшення промислового виробництва в Росії надійно стимулюватиме український експорт. Прискорення російської інфляції одночасно збільшує як український експорт, так й імпорт, однак сумарний результат на користь експорту показує, що торговельний баланс ймовірно поліпшиться.

Одночасне зменшення експорту і імпорту відбувається внаслідок девальвації грошової одиниці. Збільшення доходу супроводжується збільшенням імпорту, але не стимулює експорт. Збільшення пропозиції грошової маси є чинником збільшення як імпорту, так і експорту.

Для вітчизняної економіки підтримання додатного сальдо поточного рахунку – незаперечний чинник економічного піднесення, тим більше, що прискорення темпу зростання ВВП не погіршує поточного рахунку.

Підтримання додатного сальдо поточного рахунку передбачає стерилізацію монетарних ефектів платіжного балансу. Монетизація української економіки – 45,7% від ВВП за підсумком 2005 року – досягла значень Польщі та Угорщини, що передбачає посилення інфляційних наслідків від збільшення пропозиції грошової маси. Успішна стерилізація передбачає мікро ревальвації гривні та підтримання профіциту бюджету. Інакше обмеження пропозиції грошової маси потребуватиме підвищенню облікової ставки і резервних вимог, що загрожує підвищенням процентної ставки, зменшенням інвестицій і гальмуванням темпу зростання ВВП.

Профіцит бюджету одночасно допомагатиме як підтриманню додатного сальдо поточного рахунку так і стерилізації його монетарних ефектів та гальмуванню інфляції. У підсумку це стимулюватиме динаміку економічного зростання, що, зі свого боку, посилюватиме тенденцію до поліпшення сальдо поточного рахунку.

Виникає суперечливе «коло зростання», коли поліпшення сальдо поточного рахунку і темп зростання ВВП взаємно підтримуються. Додатково профіцит бюджету слугуватиме надійним «якорем» для очікувань цінової стабільності і подальшого зміцнення гривні до певного вищого рівноважного значення. Профіцит бюджету природним шляхом обмежить потребу у зовнішніх запозиченнях.

ІІІ. Недоліки та переваги методів регулювання платіжного балансу

Недоліки класичної традиції зокрема і меркантилізму загалом стали зрозумілими під час «великої депресії» (1929-33 рр.), коли виявився брак гнучкості цін. Стрімке зменшення пропозиції грошової маси не створювало належного зниження цін. У 1920 – 30-х роках цьому перешкоджали відразу декілька чинників: посилення профспілкового руху, практика довгострокових контрактів, запровадження схем соціального страхування тощо. В економіках з грошовою стабільністю (чимало країн не поспішало з відмовою від золотого стандарту) та недостатньо гнучким ціноутворенням відсутність цінових чинників вирівнювання платіжного балансу поглиблювала спад виробництва.

До удосконалення класичної традиції вирівнювання платіжного балансу можна віднести:

вплив процентної ставки на рух капіталу. Це послаблює значення цінового ефекту як одноосібного чинника рівноваги платіжного балансу;

функціонування банківської системи з неповним резервуванням. Це може істотно модифікувати зв'язок між монетарними ефектами платіжного балансу і пропозицією грошової маси. Водночас слабне довіра до монетарної системи;

подібність між рухом монетарного золота і змінами валютних резервів. Зазначене припущення є важливим для актуалізації монетарного механізму вирівнювання платіжного балансу, який може зазнавати змін внаслідок стабілізаційної монетарної політики. Зазначимо, що під час відпливу капіталу центральний банк зазвичай збільшує внутрішній кредит з метою підтримання сталої пропозиції грошової маси; навпаки, приплив капіталу може супроводжуватися заходами щодо обмеження пропозиції грошової маси.

Автоматична адаптація при фіксованому обмінному курсі має декілька обмежень:

Недвозначність зменшення пропозиції грошової маси. По-перше, це може створити глибокий короткочасний спад виробництва. По-друге, створюється небезпечне напруження у банківській системі. По-третє, виникає політичний тиск з боку опонентів політики обмеження сукупного попиту, яких не бракує будь-де в сучасному світі.

Невисока мобільність капіталу. В країнах з невисокою залежністю потоків капіталу від процентної ставки єдиним наслідком підвищення цього показника може бути «витіснення» приватних інвестицій та збільшення тривалості процесу вирівнювання платіжного балансу.

Залежність від гнучкості цін. Відсутність гнучкості у бік зниження притаманна ціноутворенню в країнах з інфляційною передісторією та протекціоністською торговельною політикою. Якщо так, то ефективність рестрикційної монетарної політики значно знижується і сприятливий ціновий ефект