що занадто оптимістичними є сподівання щодо швидкого перетворення України у рівноправного партнера розвинених країн Заходу. Цьому перешкоджає кризовий стан економіки країни, низька ефективність і культура виробництва, широке застосування застарілих технологій.
Спрямовуючи свої погляди в Європу, треба пам'ятати, що інтеграція країни у світову економіку - це послідовне вирішення завдань, що забезпечують в першу чергу загальнонаціональні інтереси країни в цілому. Ця проблема не може вирішуватися без врахування зовнішньополітичних інтересів та внутрішньоекономічних орієнтирів. І тільки після того, як будуть досить чітко визначені основні елементи національної зовнішньої та внутрішньої економічної політики, можна буде визначити масштаби інтеграції у світове господарство.
Ґрунтуючись на єдності економічних та політичних інтересів України, вже зроблених нею реальних кроків, можна говорити про цілком визначену тенденцію розширення і розвитку її інтеграції до європейських структур.
Стратегія України полягає у наближенні до загальноєвропейських структур двома паралельними курсами - безпосередньо та через членство в центральноєвропейських інституціях.
За цих умов особливого значення набуває завдання налагодження відносин з такими міжнародними економічними організаціями та угрупуваннями, як Європейський Союз (ЄС), Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР), Рада Європи (РЄ), Центральноєвропейська ініціатива (ЦЄІ), Організація з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ), Економічна комісія ООН для Європи, Міжнародний валютний фонд (МВФ), Світовий банк (СБ).
Можливість вступу України до міжнародних організацій і структур їх члени пов'язують з багатьма чинниками. Одним із вирішальних серед них є визначеність нашої держави щодо таких аспектів її внутрішньої і зовнішньої політики, як національні інтереси, реальні і потенційні загрози, основні напрями і сформованість системи національної безпеки в цілому, зокрема економічної безпеки.
Під національною економічною безпекою ми розуміємо такий стан національної економіки, який характеризується сталим розвитком в усіх її сферах, “імунітетом” до впливу внутрішніх і зовнішніх факторів, що порушують нормальне функціонування держави, підривають досягнутий рівень життя населення і тим самим викликають підвищену соціальну напруженість в суспільстві, а також загрозу самому існуванню держави.
Категорія економічної безпеки тісно пов'язана з категоріями економічної незалежності і економічного суверенітету.
Щоб забезпечити національну безпеку держави, Україна зробила ряд політично виважених кроків, проголосивши свою нейтральність, без'ядерність, позаблоковість, добрі відносини з сусідами, намір інтегруватися в Європу й сприяння миру в усьому світі. Але всі ці прогресивні кроки більше сприяють політичній, ніж економічній незалежності. Одне проголошення намірів не може забезпечити економічної безпеки України. Для цього потрібні корінні економічні зміни у внутрішній та зовнішньоекономічній політиці.
Проблема економічної безпеки України має кардинальне значення не лише в рамках сфери національної безпеки, а й у контексті загального рівня розвитку країни. Однією з загроз в економічній сфері названа економічна ізоляція України від світової економічної системи. З іншого боку, до серйозних загроз економічній безпеці України слід віднести надмірну відкритість економіки України, невиважену лібералізацію зовнішньоекономічної діяльності, що призводить до ресурсної, фінансової та технологічної залежності національної економіки від інших країн. Окрім цього, найбільш небезпечними зовнішніми загрозами пріоритетним національним інтересам України на сучасному етапі в економічній галузі експерти вважають завдання збитків Україні від санкцій міжнародних організацій і недосконалість зовнішньоекономічної діяльності.
Одним з головних завдань України в галузі забезпечення економічної безпеки є налагодження рівноправних та взаємовигідних відносин з усіма країнами, інтегрування в європейську і світову спільноту, урегулювання відносин України з міжнародними економічними організаціями в контексті національної економічної безпеки, а звідси - необхідність вивчення економічних інтересів інших країн та угрупувань і їхнє урахування при плануванні своїх дій на світовому ринку.
По мірі інтернаціоналізації виробництва національна економічна безпека більш тісно пов'язується з міжнародною (в тому числі регіональною) економічною безпекою, а якщо йдеться про Україну, то, напевне, перш за все треба говорити про систему європейської економічної безпеки.
Потрібно зазначити, що системні трансформації у країнах Центральної та Східної Європи ініціювали жваве обговорення планів розвитку ЄС на Схід, який бажає якомога скоріше поширити єдиний європейський простір. З іншого боку, постсоціалістичні країни Європи бажають вступити до ЄС і одержати кошти для більш динамічного розвитку, вийти зі своїми товарами на ринки Західної Європи, стати учасниками загальної системи безпеки.
Щодо участі України в європейському співтоваристві та в системі європейської економічної безпеки, серед вітчизняних політологів та економістів існує цілий спектр думок. Одна з них, (яка була поширена в перші роки незалежності України, особливо в колах політичних діячів) заключається в тому, що вся європейська спільнота тільки і мріє прийняти до своїх лав Україну, що майже всі європейські політичні та економічні структури готові беззастережно прийняти нашу державу в свої члени. Життя довело, що все набагато складніше: міжнародні політичні й економічні відносини базуються не на симпатіях і антипатіях, а на політичних і економічних інтересах окремих держав та їх угрупувань. Треба враховувати ще й те, що вигідне географічне розташування України є, з одного боку, сприятливим чинником, але з іншого - призводить до того, що через Україну проходять дуже важливі геополітичні інтереси. Тому не можна і мріяти про безконфліктність нашого входження в європейське співтовариство.
Друга крайність щодо вступу України до цивілізованої Європи - це повне неприйняття того, що Україна може стати членом Європейського Союзу і дійсно бути корисною для розвитку європейської економіки. Представники цієї думки зображають сприятливе ставлення євроструктур до України або як акт милосердя, або як "підступний" план.
Але всеж таки істина знаходиться десь посередині, і європейські країни можуть бути реально зацікавлені у всебічних відносинах з Україною з двох причин.
По-перше, що стосується питань безпеки, європейська економічна