Школа контрольованого глобального розвитку Д. Гвішиані почала реалізацію програми «Моделювання глобального розвит-ку» з метою створення системи моделей альтернативного гло-бального розвитку і рекомендацій по вибору оптимальних управ-ляючих стратегій. При цьому значна увага надавалась соціальним проблемам. Пропонується розвивати глобалістику з позицій загальносоціологічної теорії і методології. Перехід до інформацій-ного суспільства розглядається як магістральний шлях вирішення глобальних проблем. З позицій сьогодення запропонований авто-рами класовий підхід до глобалістики здається наївним, як і його «радянська суб'єктність» глобалістики.

Школа світ-системного аналізу (І.Уоллерстайн, США) роз-робляє парадигму, в центрі якої розвиток економік, історія сис-тем і цивілізацій. Кінець XX століття розглядається як криза пе-реходу від капіталістичної світ-системи, домінуючої на планеті з 1500 року, до поки що невизначеної посткапіталістичної системи. Капіталістична світ-система розглядається як перша історична форма глобальної системи, яка безупинно розвивається у взає-модії ядра («золотий мільярд»), напівпериферії і периферії світу. Для неї характерні циклічні кризи з періодичністю 50—100 років. Це нагадує довгі економічні хвилі М. Кондратьєва. Парадигма світ-системного аналізу тяжіє до концепції «глобальної соціалі-зації» майбутнього розвитку, висунутою Міжнародною соціоло-гічною асоціацією (1994). Закономірностям глобального соці-ального розвитку приділяється все більша увага.

Таким чином, сучасна глобалістика не має і очевидно не ма-тиме в близькому майбутньому якогось єдиного напрямку. Ландшафт сучасної глобалістики створює ве-ликі методологічні проблеми. Як уже зазначалось, кожна з пара-дигм є орієнтованою на конкретну наукову дисципліну, а не на їх синтез. В останній період став помітним ефект інтерпарадиг-мальної рефлексії, що на основі якогось базового спільного концепту (ноосфера) зв'язує різні парадигми. Це вселяє надію на принципову можливість розробки інтегрованої парадигми глоба-лістики в майбутньому.

Зміст окремих напрямків ще залишається під тиском відпо-відних філософських доктрин: лібералізму, марксизму. Систем-ний комплексний підхід ще не набув статусу обов'язковості для всіх концепцій і парадигм. Більш того, існує певна цивілізаційна самоізольованість сучасних парадигм глобалістики, оскільки діапазон рефлексивної комунікації в сучасній глоба-лістиці є обмежений християнським світом, який є також поділеним. Тому включення до комунікації конкуруючих цивіліза-цій відкриває можливості для створення більш життєздатних систем глобалістики.

За своєю природою глобалістика — міждисциплінарна наука. Міждисциплінарний підхід повинен стати важливим методологі-чним принципом глобалістики. Сьогодні вже можемо говорити не тільки про формування загальних основ теорії глобалістики і про такі її основні напрями як економічна глобалістика, політич-на глобалістика, соціальна глобалістика, екологічна глобалістика, глобальна прогностика та інші. Намітилась тенденція посилення взаємозв'язку, єдності цих напрямів, що говорить про становлен-ня інтегрованої науки.

До межі XX і XXI століть ця наука стала вже «великою» нау-кою, бо великого значення набули соціальні світові замовлення на вивчення процесів, наслідків і загроз глобалізації розвитку і на пошук шляхів і механізмів управління процесами глобалізації.

Глобалізація світу і його розвитку реально стала головною проблемою в порядку денному людства на XXI століття. Небаче-ні раніше можливості, які відкриває глобалізація і смертельні за-грози, які вона в собі несе, — це органічно пов'язаний об'єкт до-сліджень цієї світової науки.

Тим більш важливим є сучасне визначення глобалістики, її пред-мета, об'єкта і методів, її змісту, її прикладної та прогностичної функції. До середини 90-х років XX століття, визначаючи суть гло-бальних проблем, дослідники стверджували, що до їх складу відно-сяться «проблеми, що виникають у результаті об'єктивного розвит-ку суспільства, які створюють загрози всьому людству і вимагають для свого вирішення об'єднаних зусиль всього світового співтова-риства». Тобто трактування глобальних проблем і глобалізації було обмеженим і, в головному негативним з боку загроз.

Про глобалізацію як нову небачену в історії людства можли-вість розвитку мало хто з дослідників говорив взагалі. За останні п'ять років ми бачимо гігантські масштаби розвитку глобалізації і глобальної інтеграції. Замовчувати глобалістику як науку вже не-можливо. Вона повинна стати одною з головних наук сучасності. Тут вона перегукується зі вченням про ноосферу В. Вернадського. Немає сумніву, що XXI століття — це початок ери глобальної ноосфери. З'явились «нові контури глобалістики», безмірно зрос-ла відповідальність глобалістів-дослідників за підготовку глобаль-них рішень і політиків за їх практичну реалізацію.

Сучасні процеси глобальізації демонструють нові внутрішні суперечності. Серед них одне з головних питань - це протиріччя між інтересами економічного розвитку і зростанням та захистом навколишнього середовища. Багато країн підійшли до такого рівня економічного розвитку, коли без вирішення проблем екологізації виробництва, екологічної безпеки будь-яке подальше нарощування масштабів виробництва стає контрпродуктивним і перетворюється на одну з найбільш сильних стратегічних загроз. Чорнобильська катастрофа - найбільш серйозне попередження людству про можливі глобальні екологічні катастрофи. Узгодження економічних стратегій розвитку з екологічними на глобальному рівні - це велике завдання XXI століття.

Здатність країн розв'язувати одночасно складні питання розвитку економіки і екологічної безпеки значною мірою залежить від того, чи є це питання притаманним лише для окремих країн і регіонів, чи воно є феноменом глобального порядку. Незважаючи на всі особливості країн, їх економічних систем, структур господарства, ступенів навантаження навколишнього середовища, цей феномен є глобальним.

Сьогодні в світі переважає точка зору про несумісність швидкого економічного розвитку і зростання з успішним поліпшенням навколишнього середовища. Кожна країна повинна платити за задовільні умови навколишнього середовища, що неминуче уповільнює темпи економічного зростання. В останній період США виділяють приблизно 2,5% свого національного доходу на захист довкілля, а країни