Другий напрям дещо протилежний. Він передбачає широкий вихід на світовий ринок у зв'язку з відсутністю в національному господарстві всієї гами засобів і предметів праці, які б забезпечу-вали безперервність і розширення процесу виробництва. Йдеться про широку закупівлю на світовому ринку машин та устаткування, нових технологій, сировини, матеріалів, електроенергії, нафти, газу тощо. Розширення цього каналу міжнародного економічного спілкування детермінується, з одного боку, неможливістю й еко-номічною недоцільністю виробництва в межах окремих країн усієї номенклатури, скажімо, продукції машинобудування. Економічно вигідніше розвивати міжнародну спеціалізацію та взаємний обмін продукцією. З іншого боку, запаси природних ресурсів розміщені по країнах і регіонах украй нерівномірно, що потребує їх певного «перерозподілу» за допомогою світової торгівлі. Наприклад, на країни — експортери нафти припадає 37 % загальносвітового видобутку нафти, а споживають вони всього 15 %, відповідні показники для промислово розвинутих держав — 15 і 56 %.

Глобальна економіка включає в себе такі головні елементи:*

міжнародну науково-технічну сферу;*

систему міжнародного виробництва;*

світовий ринок і міжнародну торгівлю;*

міжнародну валютно-фінансову систему.

Міжнародні науково-технічні відносини найбільш концентрова-но реалізуються у формуванні світового ринку технологій, «ноу-хау», патентів і ліцензій, інжинірингових та інформаційних послуг. Відповідно до визначальних тенденцій світового економічного розвитку в сучасних умовах різко посилюється значення науково-технічних компонентів господарського зростання як факторів динамізації та якісного вдосконалення виробництва. Так, обсяг на-укової діяльності подвоюється приблизно кожні 10—15 років, а кількість науковців, за даними ЮНЕСКО, за останні 50 років зростала майже в 4 рази швидше, ніж загальна чисельність насе-лення, подвоюючись у розвинутих країнах через 7—10 років. Подвоєння кількості заявок на наукові відкриття та винаходи відбувається в середньому кожні 2,5—3 роки. Згідно з прогнозами, у ХХI столітті науково-дослідною роботою буде займатися близько 20 % працездатного населення. На цій основі посилю-ватимуться процеси інтелектуалізації виробництва і праці, зрос-татиме ефективність використання всіх ресурсів. Провідні позиції в міжнародному технологічному обміні міцно утримують США, частка яких у продажу ліцензій — майже 2/3 світового обсягу. Слідом ідуть Японія, Велика Британія, Нідерланди, Бельгія, Люк-сембург і Швеція. Останнім часом значну активність у цій сфері виявляють також Австралія, Нова Зеландія, Бразилія, Мексика, Марокко та інші країни.

За 20 років питома вага товарів, що втілюють у собі високі технології, збільшилась у міжнародній торгівлі вдвоє. Це сприяє піднесенню загального рівня світового технологічного роз-витку, розширює можливості використання технологічних ресур-сів менш розвинутими в економічному відношенні країнами. Ши-рока міжнародна кооперація в галузі науки й техніки, обмін тех-нологією, патентами та ліцензіями формують постійно діючу між-народну науково-технологічну систему.

Сфера міжнародного виробництва як елемент глобальної еко-номіки викристалізовується нині на основі взаємодії трьох най-головніших процесів: міжнародної спеціалізації та кооперування виробництва, спільної інвестиційної діяльності й спільного під-приємництва. Найвиразніше тут проявляється роль ТНК, спіль-них підприємств, вільних економічних (експортних) зон тощо. Відносини у сфері міжнародного виробництва визначають зміст, динаміку і структуру господарської взаємодії в інших підсистемах світової економіки.

У процесі посилення глобалізації господарського життя орга-нічно поєднуються національні та інтернаціональні форми вироб-ництва. На цій основі розвивається міжнародне (багатонаціональне) виробництво внаслідок взаємодії в єдиному виробничому процесі різноманітних за своїм походженням ресурсів і факторів. Найяскра-віше це проявляється в діяльності ТНК, спільних підприємств, при реалізації міжнародних інвестиційних проектів, у межах вільних економічних зон тощо. У цілому на вказані форми міжнародного виробництва тепер припадає від 30 до 50 % матеріального, фінан-сового й технологічного обороту світової економіки.

Функціональною сферою світової економіки, в якій віддзерка-люється рух різноманітних ресурсів, що переміщуються між краї-нами, регіонами, фірмами та юридичними особами, є міжна-родний обіг, світова торгівля. Про зростаюче значення міжна-родної торгівлі в сучасному світовому економічному розвитку свідчать такі дані. У 1900 році обсяг світової торгівлі щодо світового валового національного продукту (ВНП) становив 12 %, а в середині 80-х років — уже 26 %. Співвідношення середньорічних темпів зростання світової торгівлі й світового виробництва в дру-гій половині XX ст. показане в табл. 2.1.

Таблиця 2.1

Середньорічні темпи зростання світової торгівлі й світового

виробництва, %

Роки |

Світовий експорт |

Світове виробництво

1950—1956 | 8,2 |

5,2

1957—1966 |

7,7 |

4,5

1967—1976 |

6,8 |

4,5

1977—1986 |

3,8 |

2,5

1987—1994 |

5,3 |

2,8

1995 |

2,4 |

2,3

1996 |

5,8 |

3,0

1997 |

8,6 |

2,5

1998 |

5,5 |

3,2

1999 |

8,9 |

3,3

Наведені цифри переконливо свідчать про випереджаюче зрос-тання міжнародної торгівлі порівняно з соціальним продуктом. Розгортаються процеси, пов'язані з поглибленням міжнародного поділу й кооперації праці, глобалізацією господарських зв'язків, посиленням взаємозалежності країн і регіонів світу.

Найважливіші тенденції в розвитку міжнародної торгівлі спри-чинені вирішальним впливом на її динаміку й структуру сучасної науково-технологічної революції, радикальних змін, що відбу-ваються в системі «наука—техніка—виробництво». Різко загост-рюється конкуренція на світових ринках товарів і послуг, поси-люються регіоналізація міжнародної торгівлі та відповідна сег-ментація єдиного світового ринку; зростає інтерналізація торгівлі, тобто відносно відокремлюється міжфірмовий товарообмін з ме-тою економії на ринкових трансакціях; дедалі виразніше проявля-ються процеси натуралізації товарообміну (бартер), особливо між державами колишнього СРСР, що загрожує відкинути ці від-носини на рівень простої форми обміну.

Обсяг світового експорту досяг у 1997 р. близько 5,5 трлн. дол. Серед найбільших експортерів — США, Німеччина, Японія, Франція, Велика Британія, частка яких становить майже половину світової торгівлі. Серед провідних країн за обсягом експорту на душу населення — Сінгапур, Гонконг, Бельгія, Швейцарія, Ні-дерланди.

Істотні зрушення стались у структурі світового