на певних умовах, у тому числі фіксований платіж за користування ліцензією – роялті. Розмір фіксованого платежу визначається в межах розрахунку ціни ліцензії.
Основними компонентами ліцензування та укладання ліцензійної угоди є: (а) визначення нематеріальних активів, які є винятково власністю ліцензіара; (б) погодження основних умов ліцензійної угоди; (в) визначення ціни ліцензії або вартості ліцензійної угоди.
Об'єкти ліцензування – різні види нематеріальних активів і прав інтелектуальної власності. Розрізняють такі основні види нематеріальних активів:
авторські права на інтелектуальні продукти – літературні, музичні та інші, що регулюються правом інтелектуальної власності, а також концепції творів і сюжети;
патенти, винаходи, конструкції, схеми;
торговельні марки, фірмові назви та фірмова ідентифікація;
франчайзинг, контракти і самі ліцензії;
програми, системи, процедури, проекти [25, 248].
Ліцензіар надає права на використання його інтелектуальної власності ліцензіату, а також інформацію, яка уможливлює використання таких прав. Ліцензіат використовує надані права і сплачує відповідні платежі ліцензіару.
Ліцензійна угода є, як правило, трансграничною, тому розрахунки за нею регулюються відповідним законодавством країн належності ліцензіара та ліцензіата. Крім того, слід врахувати, що платежі за ліцензійними угодами є об'єктом пільгового оподаткування в більшості розвинутих країн, а також мають пільговий режим згідно з більшістю двосторонніх угод країн про уникнення подвійного оподаткування. Ліцензії та інші види нематеріальних активів потребують чіткого визначення юридичного та податкового статусу сторін ліцензійної угоди. З точки зору оподаткування розвинуті країни застосовують як глобальний принцип оподаткування, згідно з яким оподатковуються консолідовані прибутки компанії від діяльності в усіх країнах світу, так і принцип податкового резидента, відповідно до якого оподатковуються прибутки за критерієм резиденства.
Резидентом країни є особа або компанія, організація, яка здійснює господарську діяльність у країні чи отримує доходи і є суб'єктом оподаткування. Резиденти країни – всі компанії, зареєстровані в країні, всі громадяни, що проживають у країні, отримують тут доходи від своєї діяльності, а також громадяни та компанії інших країн, які здійснюють діяльність і отримують доходи на території країни протягом певного часу.
Нерезидентами є громадяни всіх інших країн, які тимчасово перебувають в країні та здійснюють свою діяльність протягом визначеного часу; всі громадяни і компанії інших країн, які мають статус державного службовця, військовослужбовця іншої країни, а також громадяни та компанії, які перебувають за межами країни і здійснюють там свою діяльність.
Умовами ліцензійної угоди є визначення таких основних параметрів:
Тип ліцензії: повні; лімітовані; ексклюзивні або неексклюзивні; термінові або нетермінові.
Ліцензії можуть діяти на території певної країни або використовуватися за її межами.
Ліцензії можуть бути загальними або генеральними. Може існувати одна компанія в країні, яка надає субліцензії.
Умови використання ліцензії: умови отримання; умови передачі; умо-ви контролю за дотриманням технології, якості та інше; загальні умови що-до змін, стосовно взаємин між ліцензіарами та ліцензіатами; умови застосування.
Обмеження щодо обсягу використання ліцензії.
Обмеження щодо експорту продукції, виробленої на основі ліцензії, в треті країни.
Розмір і періодичність ліцензійних платежів та їх характер – фіксовані (на певний час) і змінні (залежать від обсягу продукції та інших параметрів).
Відповідальність за порушення умов ліцензійної угоди [25, 250].
Оцінка вартості ліцензійного контракту залежить від таких факторів: (а) ексклюзивності чи неексклюзивності ліцензії; (б) наявності ринкових обмежень використання ліцензії, включаючи експорт; (в) обмежень щодо обсягу виробництва; (г) терміну дії; (ґ) новизни технології; (д) рівня конкуренції; (е) політичного та ділового ризиків у країні, якій надається ліцензія; (є) рівня технології в країні, якій надається ліцензія.
Ціна ліцензії визначається за верхнім та нижнім обмеженням. Ціна пропозиції завжди вища, її розраховують за оцінкою потенційного прибутку від використання ліцензії та пропозиції ліцензіара. Верхній ліміт ціни визначається очікуваними прибутками ліцензіата й очікуваними витратами ліцензіата на придбання аналогічної ліцензії у конкурентів. Нижній ліміт ціни ліцензії визначається витратами на її передачу та застосування.
Франчайзинг – це угода компаній, згідно з якою відбувається передача прав на використання торговельної марки і способів здійснення торгівлі або надання послуг, які мають суттєве значення для бізнесу, її учасниками є дві сторони: перша – компанія, що має права на франчайзинг і передає їх іншим компаніям (франчайзер); інші компанії як сторони угоди, що набувають прав на франчайзинг (франчайзі).
Франчайзингова угода – угода, за якою франчайзер надає права на використання фірмових марок або в системі послуг чи інше та підтримує франчайзі у використанні цих прав.
Типовим прикладом франчайзингу є транснаціональні готельні системи, зокрема "Холідей Інн", "Хілтон", "Інтер-контінентал", "Форум" та інші; системи швидкого харчування – "МакДоналдс", "Піцца Хат", "Бургер Кінг", "Данкін Донатс" та інші; торговельні системи – "Маркс енд Спенсер", "Білла" та ін.
Франчайзер надає право на використання назви, торговельної марки, фірмового стилю, ділової репутації, доступу до системи бронювання певної готельної системи або постачання товарів; надає послуги з підготовки персоналу та інші й отримує за це фіксовану винагороду [25, 252].
Майже половина послуг у роздрібній торгівлі, системі харчування та готельному бізнесі розвинутих країн надається за франчайзингом.
2.2. Франчайзинговий бізнес у нових індустріальних країнах та ЄС
На інституційному рівні система франчайзингу представлена і просунута Європейською Федерацією Франчайзингу (ЄФФ), яка є некомерційною міжнародною асоціацією, заснованою в 1972 р. Її місія і основні цілі: (1) сприяння розвитку франчайзингу в Європі; (2) представлення інтересів франчайзингу в міжнародних організаціях (Європейська комісія, Європейський Парламент і т.д.); (3) просування і представлення європейського франчайзингу і його членів на міжнародній арені; (4) обмін інформацією і документацією між національними асоціаціями франчайзингу країн Європи і інших континентів.
Членами ЄФФ є Національні асоціації франчайзингу з 17 європейських країн. Федерація також приймає як членів-партнерів національні організації