У 1977 році була створена Британська Франчайзингова Асоціація (БФА) (British Franchise Аssociation), яка вперше в історії дала чіткі визначення поняття франшизи як контрольної ліцензії, виданої однією особою (Франчайзером) іншій особі (Франчайзі).

У 1990 р. в 12-ти європейських країнах було зареєстровано 1,600 франчайзингових систем і 8500 франчайзі.

В даний час в Європі діє більше 4,500 франчайзингових систем і приблизно 180,000 франчайзі, які досягають загальний об'єм продажів у розмірі більш ніж 150 млрд. доларів.

Німецька асоціація франчайзингу прогнозує стабільний приріст об'єктів франчайзі в перші десять років поточного століття на 10-15% щорічно [26].

У Франції, яка займає третє місце по числу франчайзингових мереж серед європейських країн, налічується більше 620 франчайзерів і 30 тис. франчайзі. Французи охоплюють 40% всього європейського франчайзингового ринку, місткість якого оцінюється в 32-35 млрд. дол.

Європейським лідером у цьому секторі є Франція, де 10 % припадає на дану систему. Згідно із статистичними даними, виданими в березні 1997, на Європейському салоні франчайзингу і торгівлі в Парижі, в Європі діяли більш ніж 3,500 франчайзингових систем і 134,000 франчайзі, які наймали приблизно 1 млн. працівників. Товарообіг складав 70 млрд. євро.

Таблиця 2.

Ситуація франчайзингу в Європі, 2005 р. [26]

Країна | Число франчайзерів | Число франчайзі | Товарообіг, млрд. євро | Число працівників

Франція | 485 | 27,360 | 27 | 320,000

Німеччина | 530 | 22,000 | 12,5 | 30,000

Великобританія | 474 | 25,700 | 8,2 | 220,000

Голландія | 350 | 11,825 | 8,4 | 85,300

Швеція | 230 | 9,150 | 5,72 | 71,000

Бельгія | 170 | 3,500 | 3,6 | 28,000

Іспанія | 288 | 13,161 | - | 69,000

Італія | 436 | 21,390 | 2,8 | 49,660

Норвегія | 125 | 3,500 | 3 | -

Португалія | 220 | 2,000 | - | -

Угорщина | 170 | 2,500 | - | 35,000

Чехія | 79 | 260 | - | -

В даний час у Європі функціонують 4,500 франчайзингових систем, у кожної з них в середньому 37 партнерів, їх загальний товарообіг складає 150 млрд. доларів. Проте ступінь розвитку франчайзингового бізнесу в Європі набагато нижчий, ніж у США, де об'єм подібного роду операцій перевищив 800 млрд. доларів.

Вивчення досвіду ЄС у сфері правового регулювання франчайзингу представляє особливий інтерес. У Європейському союзі знайдений оптимальний спосіб правового регулювання франчайзингу. Європейське право встановило загальні принципи оцінки договорів франчайзингу на відповідність антимонопольному законодавству ЄС, закріпило перелік положень, включення яких в договори франчайзингу є неприпустимим, оскільки такі положення приводять до найбільш грубих обмежень конкуренції. Детальніше регулювання франчайзингових відносин залишається на розсуд сторін за договором. Такий спосіб правового регулювання представляється найбільш вдалим зважаючи на складність і комплексність даних відносин.

Практичне значення дослідження права ЄС пов'язане з екстериторіальним характером антимонопольного законодавства ЄС, оскільки воно діє навіть у тих випадках, коли договори укладені за його межами, але роблять вплив на торгівлю між державами – членами ЄС. При цьому поняття "вплив на торгівлю між державами – членами" трактується вельми широко Європейською комісією і судами ЄС, тому більшість комерційних договорів, включаючи договори франчайзингу, підпадають під дію статті 81(1) Договору, що засновує Європейське співтовариство (ДУЕС).

Таким чином, антимонопольне законодавство ЄС може застосовуватися до положень договорів, які укладені між особами, що не є резидентами ЄС, якщо такі договори можуть робити вплив на торгівлю між державами – членами ЄС.

Уніфіковане правове регулювання франчайзингу в Європейському союзі здійснюється нормами антимонопольного законодавства ЄС. Договори франчайзингу, як і будь-які господарські договори, повинні враховувати положення антимонопольного законодавства. При цьому для договорів франчайзингу характерний цілий ряд положень, які можуть викликати проблеми з погляду антимонопольного законодавства. Серед них положення про встановлення (підтримку) ціни, положення, що забороняють франчайзі як протягом терміну договору, так і протягом розумного терміну після його закінчення відкривати аналогічні або подібні підприємства на території, де він може стати конкурентом для інших членів франчайзингової мережі та ін.

На сьогодні основу правового регулювання франчайзингу на рівні ЄС складає регламент Комісії (ЄС) від 22 грудня 1999 р. № 2790/1999 "Про застосування статті 81(3) Договору до категорій вертикальних угод і узгоджених дій". На відміну від регламенту № 4087/88 діючий регламент № 2790/1999 закріплює тільки перелік заборонених положень, надаючи сторонам певну свобо-ду при укладенні договорів. Зміна підходу до правового регулювання договорів франчайзингу є позитивною тенденцією, оскільки комплексний характер таких договорів не дозволяє в рамках одного регламенту передбачити всі можливі положення, які сторони мають право включити в договір франчайзингу [26].

Регламент № 2790/1999 разюче відрізняється від прийнятих раніше регламентів про блокове вилучення. Це економічно орієнтований і менш формалізований документ. Не дивлячись на прогресивніший характер регламенту № 2790/1999 в порівнянні з попередніми регламентами про блокове вилучення, для нього характерні певні недоліки, якщо вивчати його правовий режим з погляду договорів франчайзингу.

Лібералізація економіки Центральних і Південно-східних країн, їх прагнення стати частиною організованої комерційної системи, заснованої на особистих інвестиціях, спонукають їх зробити вибір на користь франчайзингу і незалежного бізнесу. Абсолютними лідерами у впровадженні франчайзингових систем є Чехія і Угорщина.

Таким чином, маючи в