Слід зазначити, що у договорі комерційної концесії відсутні елементи представництва чи договору комісії, тому що користувач завжди діє від свого імені і за свій рахунок у своїх інтересах, здійснюючи самостійну підприємницьку діяльність. Наприклад, якщо дистриб'ютор за договором комісії одержує від виробника товарів винагороду за їх збут, то дистриб'ютор за договором комерційної концесії сам платить виробнику за можливість працювати під маркою його фірми.

Незважаючи на наявність елементів різних договорів, договір комерційної концесії – це самостійний вид цивільно-правового договору, який виключає прис-тосування до регульованих ним відносин будь-яких правил про інші договори.

Згідно ст. 1116 ЦК:

1. Предметом договору комерційної концесії є право на використання об'єктів права інтелектуальної власності (торговельних марок, промислових зразків, винаходів, творів, комерційних таємниць тощо), комерційного досвіду та ділової репутації.

2. Договором комерційної концесії може бути передбачено використання предмета договору із зазначенням або без зазначення території використання щодо певної сфери цивільного обороту [2].

Предмет договору комерційної концесії – виключні права, що належать правоволодільцю. До цих прав законом віднесені, зокрема, право на використання торговельних марок, промислових зразків, винаходів, творів, право на фірмове найменування та ін. Іншими словами, мова йде про виключні права на результати інтелектуальної діяльності і, насамперед, про ті з них, що спрямовані на індивідуалізацію продукції (робіт, послуг). Перелік прав, передбачений ч. І статті 1116 ЦК, не є вичерпним, однак загальною рисою їх є майновий характер та можливість відчуження. Комерційний досвід та ділова репутація виступають в якості доповнення до предмета договору і враховуються при визначенні вартості прав, які передаються за договором. Комерційне (фірмове) найменування – це найменування, яке може мати юридична особа, що є підприємницьким товариством (див. коментар до ст. 90 ЦК). Комерційна інформація і комерційний досвід включають документацію по веденню бізнесу, а також професійне навчання персоналу, інструктаж під час дії договору. Комерційною інформацією за домовленістю сторін можуть бути визнані відомості економічного, технологічного, технічного характеру та ін., які стосуються різних сторін діяльності правоволодільця. Таким чином, предмет договору комерційної концесії складає, по-перше, комплекс виключних прав, закріплених за правоволодільцем, і індивідуалізують його (право на комерційне (фірмове) найменування) або вироблені ним товари, роботи, які виконуються, або послуги, що надаються (право на товарну марку або знак обслуговування). Договором може бути передбачене надання користувачу інших об'єктів "інтелектуальної власності" – винаходів, промислових зразків і ін. По-друге, предметом договору є можливість використання комерційною інформацією (ноу-хау), яка належить правоволодільцю і не підлягає спеціальній державній реєстрації, а також його ділової репутації і комерційного досвіду, у т.ч. у виді різної документації по організації і веденню підприємницької діяльності. По-третє, договір припускає технічне і консультаційне сприяння користувачу з боку правоволодільця з метою забезпечення необхідної якості вироблених (наданих) за договором товарів, робіт, послуг.

Оскільки мова йде про підприємницьку діяльність договором комерційної концесії може бути передбачено використання предмета договору у певній сфері цивільного обігу, із зазначенням або без зазначення певної території використання. Внесення до тексту договору таких обмежень дозволяє правоволодільцю за межами обумовленої договором сфери діяльності (території) користувача використовувати комплекс виключних прав самостійно або за допомогою укладених з іншими суб'єктами договорів концесії.

Згідно ст. 1117 ЦК сторонами в договорі комерційної концесії можуть бути фізична та юридична особи, які є суб'єктами підприємницької діяльності [2].

Договір комерційної концесії розрахований на застосування в сфері підприємницької діяльності, тому сторонами в договорі комерційної концесії можуть виступати тільки комерційні організації і фізичні особи, зареєстровані як суб'єкти підприємницької діяльності у встановленому законом порядку – правоволоділець і користувач. Саме тому учасниками комерційної концесії не можуть бути некомерційні організації і держава.

Правоволоділець – це фізична або юридична особа, якій належать ті виключні права, використання яких вона дозволяє користувачу. Правоволоділець, як говорилося раніше, повинний бути суб'єктом підприємницької діяльності. Це означає, що він використовує свої виключні права в процесі підприємницької діяльності. ЦК не вимагає, щоб правоволоділець придбав ці права, маючи статус суб'єкта підприємницької діяльності. Необхідно, щоб він був зареєстрований до моменту укладення договору концесії і був належним чином легітимований як власник виключних прав.

Користувач – фізична або юридична особа, суб'єкт підприємницької діяльності, яка одержує можливість використовувати виключні права. Він також повинний бути підприємцем у момент укладення договору комерційної концесії.

3.2. Перспективи ефективного використання франчайзингу в Україні

У міжнародному плані франчайзинг набув найбільшого поширення в таких областях діяльності, як роздрібна торгівля і сфера послуг. Це пояснюється тим, що інвестиції в цих галузях невеликі і організація бізнесу "з нуля" вимагає менше часу. Що стосується виробничих підприємств, то там ситуація зовсім інша, що і зумовило передачу не всього бізнесу, а певних виробництв, технологій, патентів та ін. Відповідно, більшого поширення в даній області набули спрощені форми франчайзингу: ліцензійне виробництво, міжнародна виробнича кооперація і виробництво на давальницькій сировині. Основні області, залежно від профілю економічної діяльності, для використання франчайзингу у нас в країні наводяться нижче.

Громадське харчування:

В умовах дефіциту