з вкладенням значних ресурсів у реальний сектор економіки. В умовах здійснення таких проектів модернізації проектне фінансування через участь банку у проекті, доступ до управління вкладеними коштами дає змогу адекватно оцінити ризики та управляти ними. Впровадження різноманітних схем спільного фінансування дати змогу ефективніше використовувати залучені в економіку валютні ресурси. Певні зрушення у цьому напрямі відбулися у 2005 р. за ініціативи двох провідних вітчизняних банків - Укрексімбанку та Ощадбанку - щодо використання цих механізмів для полегшення доступу клієнтів до значних за обсягами кредитних ресурсів.
Необхідно зазначити, що впровадження механізмів проектного фінансування передусім можливе у межах фінансово-промислової групи (ФПГ) – система зв’язків між її учасниками є додатковим фактором зниження інвестиційних ризиків.
Так, у своїх дослідженнях провідний фахівець із проблематики розвитку вітчизняних ФПГ О.В.Плотніков зазначає, що кредитна діяльність банку в складі ФПГ дає змогу ефективніше спрямовувати його ресурси саме на інвестиційну діяльність у реальному секторі економіки [39, с.51].
Подальшого дослідження потребує проблема об’єктивної обмеженості потенціалу ФПГ саме у вирішенні проблем структурних зрушень у зовнішньоекономічному секторі вітчизняної економіки, де вже склалася усталена спеціалізація, й інтереси українських ФПГ пов’язані саме з нею. Необхідно зважити і на недостатню фінансову потужність ФПГ з огляду на потреби фінансового забезпечення процесу створення нових порівняльних переваг вітчизняної економіки у міжнародному розподілі праці. Щоб подолати ці обмеження потрібно сформувати такі фінансові інститути, які б поєднали капітали і приватного бізнесу, і державні, створили потужні фінансові потоки, спрямовані на обслуговування капіталомістких проектів у сфері передусім “нової економіки”, а також сформувати інфраструктуру для її розвитку.
Розглянуті тенденції банківського фінансування у валюті дають змогу дійти висновку щодо позитивної динаміки його обсягів, що певною мірою пов’язано з процесами внутрішнього відпливу капіталу та особливостей структурних характеристик, зокрема поступового збільшення фінансування реального сектору економіки у валюті. Завдання щодо регулювання банківської діяльності полягають у створенні макроекономічних передумов і стимулів на макрорівні для забезпечення ресурсозабезпеченості інвестиційних проектів в економіці за рахунок банківського фінансування.
Для зменшення ризиків за укладеним зовнішньоекономічними контрактами банки здійснюють ряд дій і в першу чергу перевіряють потенційного партнера з точки зору ефективності його функціонування. Щоб захистити експортерів та імпортерів від ризиків пов'язаних з міжнародними операціями доцільно скористатися послугами страхових компаній які пропонують їм комплексне страхування зовнішньоекономічної діяльності.
Метою страхування кредитування при здійсненні експортних операцій є захист установ що фінансують вітчизняні підприємства від можливих втрат під час виконання експортних контрактів. Головним, що стоїть на перешкоді експортного потенціалу України - це відсутність ефективної системи підтримки експорту, страхування і фінансування експортних операцій. Тому український виробник не має доступу до ринку обігового капіталу і відповідних гарантій для участі у вигідних для українських підприємств проектах за кордоном. При цьому важливою є роль кредиту у зовнішньоторговельних угодах. Більших фінансово-кредитних установ у світі використовують такі спеціалізовані кредитні програми для фінансування експорту:
короткотермінові кредитні програми спрямовані на фінансування потреб експортерів на ранній стадії виробничого циклу;
цільових кредитів, що передбачають пільгову фінансову підтримку для експортно-орієнтованих підприємств окремих галузей;
кредитні лінії для зовнішньоторговельних компаній -
передбачають надання револьверних кредитів зовнішньоторговельним компаніям з великим оборотом;
експортних кредитів для малих і середніх підприємств.
Щодо проблем що їх мають банки в процесі кредитуванні експортерів то найбільшої уваги тут заслуговує застава майна. Ці проблеми створені не без участі недосконалості низки норм про заставу. Так стаття 1 визначає заставу як угоду в результаті якої кредитор має право задовольнитися лише за рахунок вартості майна. При цьому визначення не містить положення про можливості кредитора отримати задоволення за рахунок саме цього заставного майна, тобто шляхом обігу предмета застави в свою власність. Застава з'являється в день підписання угоди але вимога кредитора відносно погашення кредиту здійснюється лише в майбутньому. Крім того в законі відсутні норми, які б закріпили б право заставоутримувача на прийняття застави в управління на визначений термін від імені заставодавця в тих випадках, коли продаж предмета застави у момент звертання стягнення не є економічно вигідним не кредитору ні позичальнику, через відсутність ринку на це майно. Багато проблем викликає обов'язкова оцінка майна, що є предметом застави. Не дозволяється визначати вартість заставного майна ні за узгодженням сторін, ні за документами, що підтверджують придбання майна заставодавцем. Лише кілька страхових компаній можуть страхувати великі ризики. Вітчизняні ризики значною мірою можуть перестраховуватися за кордоном. Це відбувається тому, що загалом максимальна місткість українського ринку за одиничним ризиком становить майже 300 млн.грн., а з урахуванням статутного фонду і ліквідних активів менше 60 млн.грн. Тому ефективна система страхування експортних операцій залежить від багатьох чинників, які зуміють створити привабливі умови існування в Україні розвинутого страхового ринку [48, с38].
Другою проблемою, яка виникає в процесі кредитування зовнішньоекономічної діяльності підприємств є прострочена заборгованість за гарантованими державою кредитами, що є наслідком відсутності належної політики в сфері державних запозичень та негативного впливу світових фінансових криз.
В Україні спостерігається тенденція по зростанню простроченої заборгованості з відшкодування витрат державного бюджету на виконання гарантійних зобов'язань Кабміну України за кредитами, залученими під державні гарантії. Так станом на 01.02.2005 року загальна сума простроченої заборгованості позичальників перед державною, що виникла внаслідок невиконання ними зобов'язань за кредитами становить більше 1 млрд. Доларів США [30, с.28].
Сума основного боргу, яка підлягає виплаті до кінця дії кредитних угод становить 2,3 млрд. доларів США. З цієї суми 0,9 млрд. доларів має бути сплачено