Головним центром ринку євродоларів є Лондон. Євродолари також можуть вкладатися поза межами Європи, особливо в місцях, які надають цим депозитам статусу офшорних - Гонконг, Сінгапур, Багамські та Кайманові острови.Офшорні банківські центри поділяються на "паперові" та функціональні. "Паперові" центри зберігають документацію, банківські операції вони виконують у незначних розмірах або не проводять взагалі. Функціональні центри, навпаки, здійснюють депозитні операції та надають кредити.

Обидва типи центрів допомагають переміщувати кошти з потужних міжнародних фінансових центрів, таких як Лондон, Нью-Йорк, кінцевим позичальникам. Банки використовують "паперові" центри, такі як Багамські та Кайманові острови, для того щоб мінімізувати податки та виключити регулювання своєї діяльності.Євроринки не підпорядковані національним правилам, зокрема щодо резервних вимог та ін., тому банки можуть працювати на них більш ефективно та з меншими витратами. Унаслідок конкуренції на цих ринках з'являється взаємозв'язок між процентними ставками на євроринках та на внутрішніх грошових ринках. Наприклад, якщо відсоток за внутрішніми депозитними сертифікатами в США вищий, ніж за євродепозитними, банки США намагатимуться отримувати позики на евроринках через свої філії за кордоном.Між традиційними міжнародними фінансовими ринками та євроринками існує певний зв'язок. Якщо міжнародний позичальник бажає отримати велику позику, яка не може бути надана одним кредитором, він може одержати синдиційовані позики на євроринках. Євроринки та офшорні ринки тісно пов'язані. Вони обслуговуються однією групою банків. Обидва види ринків мобілізують ліквідні кошти, виконують посередницькі функції та майже не підкоряються внутрішньому регулюванню. Євровалютні ринки є ринками позик та депозитів, міжнародні валютні ринки забезпечують базові засоби платежу.Серцевиною ринку єврокапіталів є європозики, які надаються через випуск єврооблігацій, тобто облігацій у євровалюті. Основна валюта єврооблігацій - долар США.

Єврооблігаційна позика характеризується такими особливостями: розміщується одночасно на ринках ряду країн на відміну від традиційних іноземних облігаційних позик, які випускалися на одному ринку країни-кредитора; валюта європозики, як правило, є іноземною для кредиторів та позичальників (наприклад, позика у доларах США розміщується в Японії, Німеччині та ін.); емісія єврооблігацій не підпадає під національні правила проведення операцій з цінними паперами країни, валюта якої є валютою позики, тощо. Емісія єврооблігацій здійснюється консорціумом (синдикатом) банків, в яких беруть участь від 2 до 30-40 кредитних інституцій різних країн.

Міжнародні консорціуми (синдикати) банків - це угоди між банками з метою спільного проведення великих міжнародних операцій та розподілу ризику серед учасників відповідно до їх частки в угоді. Консорціум включає банк-лід-менеджер, який формує групу банків-гарантів (коменеджерів), або банків, які безпосередньо продають облігації. Банк-менеджер зобов'язується надати 10-20% єврокредиту, а інші учасники - не менше, ніж 1 млн дол. Частка кредитів банківських консорціумів постійно зростає. Вартість кредиту на світовому ринку грошей та капіталів включає змінну частину ЛІБОР1 та постійну - "спред", тобто премію за банківські послуги (маржу). Маржа коливається від 0,75 до 3% та залежить від співвідношення попиту на кредит та його пропозицію, терміну позики, кредитоспроможності клієнта, кредитного ризику. Незважаючи на відносну самостійність ставок євроринку, зберігається їх функціональна залежність від ставок національних ринків. Разом з цим існує і зворотний зв'язок.

2. Міжнародний рух капіталів

Міжнародні фінансово-кредитні відносини—це відносини, що виникають між суб”єктами світового господарства з приводу міжнародної міграції капіталів з метою отримання їхніми власниками підприємницьких прибутків, позичкових процентів.

Міжнародні кредитні відносини—це відносини, що існують між кредиторами і позичальниками з різних країн з приводу надання, використання і погашення позики, включаючи наростання процентів.

Міжнародний рух капіталу—це переміщення капіталу між країнами у пошуку більш вигідної сфери застосування.

Експорт капіталу—це одностороння міграція капіталу з однієї країни в інші з метою здобуття зиску. Експорт капіталу можна звести до трьох видів:

Експорт підприємницького капіталу-це довгострокові закордонні інвестиції.

Експорт позичкового капіталу-відноситься до міжнародних кредитних відносин і виступає у формі міжнародного кредиту.

Міжнародна економічна допомога-це надання капіталу в грошовій чи товарній формі суб”єктами однієї країни у власність суб”єктам іншої країни на умовах безоплатності, неповернення тобто безвідшкодності.

Міжнародна економічна допомога має свої форми:

-- фінансова допомога-це надання коштів у вигляді безоплатного кредиту чи безвідшкодного фінансування суб”єктами одних країн суб”єктам інших країн для здійснення певних соціально-економічних та технічних проекиів.

-- матеріальна допомога - це безплатна передача суб”єктами одних країн суб”єктам інших товарів і послуг виробничого та побутового призначення.

За принадлежністю капітал, що експортується ділиться:

1.Приватний капітал — експортується у формі інвестицій та кредитів, рідше у формі допомоги.

2.Державний капітал—експортується у формі міжнародної економічної допомоги, а також кредитів, але він переслідує дещо інші цілі і має іншу тенденцію.

Що стосується цілей вивозу капіталу, то їх можна звести до таких чотирьох груп:

-прагнення контролювати діяльність підприємств, частину місцевого ринку.

-отримання підприємницького прибутку.

-отримання процентів за позичковий капітал.

-прагнення на довгий період забезпечити задоволення своїх економічних, політичних та інших інтересів на території тієї чи іншої країни.

Користь від імпорту капіталу:

1.Отримання нових технологій при порівняно низьких затратах.

2.Порівняно швидкий розвиток виробництва.

3.Підвищення рівня класифікації працівників.

4.Нові робочі місця.

5.Розширення експорту,