зростанні ціни на золото.
Девальвація може відбуватися стихійно або проводитися ціле-спрямовано як елемент валютної політики держави з метою впливу на розвиток економіки, передусім на розвиток зовнішньоекономіч-них відносин через підвищення конкурентоспроможності експорту та поліпшення стану платіжного балансу.
Ревальвація — офіційне підвищення курсу національної грошової одиниці відносно іноземних валют та міжнародних розрахункових одиниць. В умовах золотого стандарту ревальвація виявлялася в збільшенні офіційного золотого вмісту грошової одиниці. З відмо-вою від золотого стандарту ревальвація стала виявлятися в підви-щенні курсу національної грошової одиниці відносно іноземних чи міжнародних валют.
Ревальвація вигідна для імпортерів та кредиторів, проте не вигід-на для експортерів. Після ревальвації імпортер може купити на вну-трішньому ринку необхідну для оплати імпорту суму іноземної ва-люти за меншу кількість національної валюти. Якщо він продасть ввезені товари за попередніми цінами, то його прибутки зростуть відповідно до ревальвації. Кредитори, що надають позики інозем-цям у національній валюті, після її ревальвації одержують погашен-ня на ту саму суму, а ринкова її ціна в іноземній валюті зростатиме у міру ревальвації.
Експортер, продаючи після ревальвації свою продукцію в інших країнах за попередніми цінами в іноземній валюті, за одержану суму зможе купити меншу суму національної валюти, і його прибутки знизяться відповідно до ревальвації. Щоб не допустити цього, він змушений буде підвищувати ціни на експортну продукцію в інозем-ній валюті, що негативно впливає на його конкурентоспроможність.
Дисконтна політика є традиційним інструментом централь-ного банку для регулювання валютного курсу та для збереження ва-лютних резервів. Регулювання рівня ставки рефінансування (обліко-вої ставки) центрального банку належить до ринкових інструментів і здійснюється з метою впливу на міжнародний рух капіталу, дина-міку внутрішніх кредитів, структуру грошової маси, рівень цін.
Змінюючи розмір облікової ставки, центральний банк здійснює певний вплив на приплив чи відплив капіталів, а відтак і на валют-ний курс. Підвищення ставки сприяє підтриманню курсу, оскільки стимулює попит на дану валюту, а її зниження призводить до по-слаблення валюти.
Умовою ефективності дисконтної політики є переміщення капі-талів між країнами, яке викликане пошуком найприбутковішого їх розміщення. Якщо відплив капіталів зумовлений економічною та політичною нестабільністю, то підвищення облікової ставки не мо-же навіть призупинити цю втечу капіталів, не говорячи вже про сприяння новому їхньому припливу в країну. У зв'язку з цим даний інструмент далеко не завжди є ефективним. Негативним моментом використання дисконтної політики за цієї умови є також збільшення вартості кредитів у самій країні внаслідок підвищення облікової ставки, що негативно впливає на розвиток виробництва.
Важливим методом валютного регулювання є управління офіцій-ними валютними резервами.
Валютні резерви — це запаси резерв-них активів, які перебувають на рахунках у центральному банку та в банках за кордоном і використовуються для сплати боргових зобов'язань, а також, уразі необхідності, для проведення валютних інтервен-цій з метою регулювання курсу національної грошової одиниці.
Офіційні валютні резерви складаються із золота, іноземних ва-лют, спеціальних прав запозичення (СПЗ), а також із внеску країни до капіталу Міжнародного валютного фонду, тобто з її квоти.
Рівень офіційних валютних резервів залежить від таких факторів:
стану зовнішньої торгівлі. За сприятливої кон'юнктури на світових ринках, яка зумовлює зростання прибутків від експорту та падіння цін на імпорт, а відповідно і падіння імпортних витрат, спостерігається збільшення обсягу офіційних валютних резервів країни. За протилежної ситуації, коли знижуються ціни на експорт, відпові-дно дорожчає імпорт та з'являється негативне сальдо торговельного балансу, що призводить до скорочення валютних резервів через не-обхідність витрачати значні кошти в іноземній валюті для фінансу-вання імпорту;—
урівноваженості платіжного балансу. Погіршення платіжного балансу призводить до падіння курсу національної грошової
одиниці, збільшення потреб країни у валютних резервах, які використовуються для регулювання курсу;—
режиму валютних обмежень. В окремих країнах обмін національної грошової одиниці на іноземну валюту без обмежень може
призводити до зменшення обсягів валютних резервів;—
інвестиційного клімату. За сприятливого інвестиційного клімату спостерігається приплив у країну іноземного капіталу та зростання масштабів купівлі національної валюти за іноземну, що сприяє збільшенню валютних резервів;—
характеру політики інтервенцій. З метою стримування падіння або зростання курсу національної грошової одиниці центральний банк може здійснювати значні валютні інтервенції, що призводить до скорочення обсягів валютних резервів;—
режиму валютних курсів (плаваючий, фіксований). Плаваючий валютний курс зменшує потребу країни у валютних резервах,
тому що вільні коливання курсу автоматично ліквідують дисбаланси платежів та перешкоджають рухові спекулятивних потоків капіталів. Фіксований курс може стати причиною підвищення потреби країни у валютних резервах, оскільки його підтримування на певному рівні потребує значних коштів в іноземній валюті на проведення валютних інтервенцій.
Управління валютними резервами включає формування їхньої оптимальної структури та раціональне розміщення активів країни за кордоном, зокрема через визначення строкової структури валютних резервів та валютного кошика, з чим пов'язаний вибір інструментарію. Будь-який центральний банк, оцінюючи інструментарій управління валютними резервами, керується такими основними критеріями: ліквідність, наявність державних гарантій, рентабельність.
Під час розміщення валютних резервів центральні банки, як правило, використовують такі форми:—
розміщення валютних коштів у депозити в закордонних банках;—
здійснення валютообмінних (форексних) операцій;—
розміщення вільних валютних коштів у цінні папери.
Вибір стратегічних напрямів управління валютними резервами залежить від конкретної економічної ситуації та цілого ряду факторів: напрямів грошово-кредитної політики, рівня інфляції, стану державної заборгованості тощо.
Валютні обмеження являють собою сукупність заходів та нормативних правил, установлених у законодавчому або адміністративному порядку та спрямованих на досягнення рівноваги в платіжному балансі, підтримання стабільності курсу національної грошової одиниці та досягнення інших цілей. Валютні обмеження застосовуються, зокрема, за умов хронічних і досить великих дефіцитів торговельних балансів, що характерне на даний час для України. За таких умов країна змушена