Одним із головних питань, які стоять перед центральним банком при встановленні фіксованого валютного курсу, є пошук певного

міжнародного стандарту, на який буде зорієнтована вартість національної грошової одиниці. Як правило, курси національних валют перебувають у жорсткій відповідності з доларом США. Деякі країни прикріпили свої національні валюти до французького франка (держави, які входять у зону впливу французького франка), або до німецької марки (Австрія, Нідерланди, Бельгія), або до валют сусідніх держав (Бутан — до індійської рупії, Лесото — до ранда ЮАР), або до декількох валют (кошика валют), наприклад, до СПЗ (емітовані МВФ міжнародні резервні й платіжні засоби). і

Режим фіксованих валютних курсів був уведений після Другої світової війни згідно з Бреттон-вудськими угодами. Після краху в 70-х роках Бреттон-вудської системи більшість країн перейшла від режиму фіксованих валютних курсів до плаваючих валютних курсів.

Вільно плаваючі курси являють собою співвідношення між національною грошовою одиницею та валютами інших країн, яке складається залежно від попиту та пропозиції валют на валютному ринку країни.

Плаваючі курси частіше використовуються в країнах із розвинутою ринковою економікою та високим рівнем доходу. Для успішного застосування плаваючого курсу необхідні економічна та політична стабільність держави, відсутність або незначні темпи інфляції, що досягається проведенням жорсткої монетарної та фіскальної політики. Водночас за вільного «плавання» валютних курсів зовнішні фактори меншою мірою впливають на стан національної економіки, оскільки плаваючий валютний курс вирівнює попит та пропозицію на іноземну валюту, змінюючись сам, а не змінюючи розмір валютних резервів. Отже, у разі використання плаваючого валютного курсу рух іноземної валюти не впливає на грошову базу, і центральному банку можна проводити свою власну грошово-кредитну політику, передбачаючи, що це не вплине значною мірою на стан платіжного балансу.

Регульоване плавання валют. Даний режим характеризується тим, що у процесі встановлення валютного курсу на валютному ринку відчутний вплив центрального банку країни, який згладжує різкі короткострокові, а іноді й середньострокові коливання курсу з метою зробити його більш передбачуваним та таким, що стимулює зовнішню торгівлю. У цьому разі необхідні значні резерви валюти та міцна матеріальна база для прогнозування курсу, а також зростає роль фіскальної та монетарної політики щодо підтримування низького рівня інфляції національної грошової одиниці. У 1997 р. в Україні був установлений режим регульованого «плаваючого» курсу, зокрема визначений «валютний коридор». Таку саму курсову політику НБУ продовжував і в 1998 році. Валютний коридор — можливе мінімальне та максимальне відхилення офіційного курсу національної грошової одиниці до іноземних валют. В Україні встановлюється валютний коридор як максимальне та мінімальне відхилення гривні до долара США, яке визначається урядом та Національним банком України.

Така система дає змогу уникати різких коливань курсу національної грошової одиниці за умови, що економічна політика, яка здійснюється в країні, не протидіє зростанню інфляції (інакше виникне питання: яким чином утримувати валютний курс у межах валютного коридору за обмежених валютних резервів?). При цьому важливо, щоб уряд країни, котра застосовує валютний коридор, відкрито заявив про політику регулювання обмінного курсу в межах цього коридору для збільшення довіри як національних, так і іноземних інвесторів до курсової політики та стійкості національної валюти.

Системи валютних курсів у країнах, що розвиваються, часто характеризуються одночасним розмаїттям валютних курсів, кожний з яких використовується для іншого набору трансакцій. Ці режими називають системами множинних валютних курсів. Множинні валютні курси можуть бути:—

валютними курсами, які безпосередньо контролюються або фіксуються урядом;—

вільними ринковими курсами, встановленими приватним попитом та пропозицією (можливо з деяким випадковим впливом уряду).

Режими множинних курсів виникають тоді, коли для купівлі та продажу валюти існує більш як один курс, або коли курси купівлі та продажу різняться більш як на 2 % (менша різниця між курсами купівлі та продажу слугує для покриття вартості здійснення операцій з іноземною валютою та не передбачає присутності множинних курсів).

Множинні валютні курси використовуються урядами країн, що розвиваються, як засіб збирання доходів. Доходи виникають під час продажу центральним банком іноземної валюти імпортерам за ціною (курс продажу центрального банку), що значно перевищує ціну, за якою він купує іноземну валюту в експортерів (курс купівлі центрального банку).

Множинні валютні курси також використовуються в таких країнах для субсидіювання або оподаткування певного сектора промисловості або секторів економіки. Відносно високий курс продажу для імпортерів окремих товарів виступає своєрідним податком на ці товари. Низький курс купівлі для окремих експортерів діє як податок на цей експорт.

Система множинних валютних курсів має як позитивні, так і негативні аспекти. Вона найбільш прийнятна для країн, які роблять перші кроки у напрямі ринкової системи курсоутворення та конвертованості національної грошової одиниці. Однак тривале використання цієї системи може негативно вплинути на ефективність процесу відтворення, оскільки поступово нагромаджуються негативні тенденції в розподілі ресурсів, а також змінюється структура відносних цін. Крім того, створюються умови для отримання прибутку не з виробничої діяльності, а з різниці між неоднаковим рівнем валютних курсів унаслідок завищення контрактної ціни імпортних товарів або заниження експортних цін.

В умовах активної валютної спекуляції центральні банки промислово розвинутих країн використовують режим подвійного валютного курсу, що є різновидом системи множинних валютних курсів. Він полягає в подвійному котируванні курсу національної грошової одиниці: окремо за комерційними та фінансовими операціями.

Вибір валютної стратегії має враховувати фактори, які мають значний вплив на валютний