1.2. Еволюція світової фінансової архітектури

Світова фінансова архітектура еволюціонує під впливом інтеграції національних фінансових ринків та поступового створення загальних умов їхнього функціонування.

Фінансова глобалізація руйнує ізольованість національних ринків і породжує складні взаємозв'язки різних сегментів єдиної світової фінансової системи.

Перші ознаки глобального ринку капіталу з'явилися ще в 50-60-х роках XX ст., коли почав формуватися ринок євровалют. У 70-80-х роках минулого сторіччя зростання міжнародного руху капіталу та інтеграція національних ринків капіталу та ринку євровалют значно посилилися. Нарешті в 90-ті роки ці тенденції набрали особливо великого розмаху. Обсяг євровалютного ринку перевищив 2 трлн дол. Потоки облігаційних, банківських позик, інтенсивний рух прямих та портфельних інвестицій між країнами перетворили ринки цінних паперів та позичкових капіталів з локальних на глобальні. Саме завдяки таким міжнародним фінансовим ринкам тимчасово вільні ресурси максимально ефективно і швидко перерозподіляються між країнами та секторами світової економіки [14, 43].

Незважаючи на такі швидкі, динамічні зрушення, що свідчать про об'єднання "оншорних" (національних) та "офшорних" (євровалютних) ринків капіталу, процес глобалізації світової фінансової системи ще далекий від свого завершення. Національним ринкам грошей та капіталу притаманна певна специфіка. Оскільки країни світу мають свої власні валюти, фінансова інтеграція є неповною. Міжнародний ринок капіталу лишається сегментованим на сфери різних національних валютних систем, тому існують відмінності у процентних ставках між країнами. Хоча інституційні бар'єри на шляху міжнародного руху капіталу значно зменшуються, валютні ризики переміщення фінансових активів між локальними ринками зберігаються, а отже має місце розходження в національних процентних ставках.

Інформаційна революція і нові фінансові технології полегшують доступ до міжнародних ринків капіталів широкому колу інвесторів. Однак міжнародна диверсифікація активів інвесторів провідних країн з ринковою економікою відбувається відносно повільно. Наприклад, переважна частина пакетів цінних паперів інвесторів США, Японії, Британії, Німеччини має форму національних цінних паперів. Це стосується і найбільших пенсійних та інвестиційних фондів.

Слід також зазначити, що фінансові ринки перехідних країн та країн, що розвиваються, відносно менш інтегровані у світову фінансову архітектуру, ніж фінансові ринки промислово розвинутих ринкових економік. Лібералізація контролю, який обмежує міжнародні потоки капіталу, та дерегуляція ринків цінних паперів у цих країнах тільки розпочалися. Це свідчить про проміжний характер сучасного етапу формування глобальної фінансової системи. Водночас події останніх років яскраво демонструють посилення процесу глобалізації фінансової сфери. Ця тенденція, очевидно, становитиме одну з головних рис світової економіки XXI ст.

Могутній імпульс подальшій глобалізації фінансів дає успішне функціонування валютного союзу країн ЄС. Введення єдиної валюти євро, створення наднаціонального Європейського центрального банку, скасування всіх обмежень на вільний рух капіталів усередині Європейського Союзу, а також між Європейським Союзом і третіми країнами, проведення країнами-членами Євросоюзу єдиної грошово-кредитної політики – все це сприяє динамізації міжнародних валютних, кредитних, фондових ринків і формуванню на Європейському континенті надпотужного сегмента глобальної фінансової архітектури.

1.3. Наслідки фінансової глобалізації

Формування глобальної фінансової архітектури супроводжується стрімким зростанням світових фінансових потоків, різким збільшенням обсягів міжкраїнного переливу капіталу, гігантським розширенням масштабів міжнародних кредитних та фондових ринків. Рисунок 1.1 ілюструє основні сегменти світових фінансових потоків, які опосередковують рух товарів, послуг, а також міжкраїнний перелив капіталу.

Рис. 1.. Фінансові потоки у глобальному фінансовому середовищі [14, 44]

Для сучасного світового фінансового ринку характерне справді вибухоподібне зростання обсягу операцій у всіх його сегментах. Сумарна вартість міжнародних облігацій уже в середині 90-х років XX ст. перевищила 2 трлн дол., а обсяг міжнародних банківських позик – 4 трлн дол. Обсяг міжнародного кредитування за останні 20 років збільшився у 20 разів. Щоденний обсяг операцій на світовому валютному ринку підвищився до 1,5 трлн дол., що вдвоє перевищило валютні резерви всіх країн світу. Розмір ринку євровалют збільшився за 80-90-ті роки XX ст. в 4 рази. Обсяг євровалютних депозитів наближається до 10 трлн дол. Неухильно збільшується питома вага акцій корпорацій (переважно транснаціональних), емісія яких здійснюється на глобальному рівні. Тільки в другій половині останнього десятиріччя обсяг таких операцій подвоївся. Капіталізація світового ринку в цей час досягла 20 трлн дол.

В міжнародному обігу з'являються нові фінансові інструменти, які розробляються транснаціональними банками. Потоки облігацій та акцій за 1970-2000 рр. збільшилися в 54 рази у США, в 55 разів – у Японії, в 60 разів – у Німеччині.

На світовому фінансовому ринку транснаціональні банки мобілізують для інвестицій своїх клієнтів величезні суми капіталу. В останні роки тільки через розміщення єврооблігацій та акцій на наднаціональному рівні щорічно акумулювалося до 500 млрд. дол.

Глобалізація значно інтенсифікувала потоки прямих іноземних інвестицій. Щорічний обсяг вивозу капіталу різко збільшився з середини 80-х років XX ст. Світова економічна рецесія 1990-1992 рр. перервала "інвестиційний бум", але ненадовго – з 1993 р. він відновився. Річний обсяг припливу прямих іноземних інвестицій у 2000 р. перевищив 1 трлн дол., а їхній загальний кумулятивний обсяг оцінюється на початку XXI ст. у 5 трлн дол. Розширення світової мережі транснаціональних корпорацій на основі нових прямих іноземних інвестицій викликало значні міжнародні фінансові потоки дивідендів, "роялті", внутрішньо-корпораційних кредитів та міграцію тимчасово вільних фінансових активів у податкові "оазиси" та офшорні центри транснаціонального бізнесу [14, 45].

Ще одним наслідком глобалізації стало те, що за останні 20 років виникла справді світова мережа фінансових центрів. Вона об'єднує провідні фінансові центри – Нью-Йорк, Лондон, Токіо, Цюріх, а також інші фінансові центри (Франкфурт, Амстердам, Париж, Гонконг).

Дещо змінилися умови формування таких центрів. Якщо раніше необхідними їхніми атрибутами вважалися