високорозвинена банківська система, велика фондова біржа, то останнім часом для виникнення деяких нових фінансових центрів (Сінгапур, Бахрейн, Кіпр, Панама, Багамські Острови і т.д.) виявилося достатньо таких умов, як ліберальне фінансове законодавство, відсутність податків на доходи, спрощена процедура реєстрації представництв та філій іноземних банків і проведення біржових операцій тощо. Якісно новою рисою цієї мережі стали взаємозалежність, взаємодоповнюваність і зростаюча інтеграція в єдину систему.
Крім транснаціональних корпорацій, транснаціональних банків та урядів країн дедалі вагомішими суб'єктами глобального фінансового середовища стають великі інституційні інвестори (пенсійні, страхові фонди, інвестиційні компанії, взаємні фонди). Якщо на початку 80-х років глобальних та міжнародних фондів у світі було кілька десятків, то в кінці сторіччя – близько 700. Сумарний обсяг акумульованих крупними інституційними інвесторами активів сягнув 10 трлн дол.
Глобалізація світових фінансів перетворює середовище, в якому функціонує національна держава. Цей процес ставить багато актуальних питань щодо форм і методів втручання урядів у міжнародні валютно-кредитні та фінансові відносини. Здатність окремих держав контролювати могутні міжнародні фінансові потоки або обмежувати деякі транскордонні фінансові трансакції дедалі відносно зменшується, наражається на могутню протидію ТНК та ТНБ. Вплив цих суб'єктів, а також міжнародних фінансових організацій на економічну політику окремих країн драматично зростає.
Глобалізація фінансів породжує багато складних проблем і суперечностей. Конфлікт між національним і глобальним є однією з рушійних сил трансформації сучасної світової економіки. Глобальна "ланцюгова реакція" поширення фінансових та валютних криз, як продемонстрували події 1997-1999 рр., становить один із яскравих прикладів вияву негативного потенціалу глобалізації, що загрожує стабільності розвитку національних держав. Крім того, як уже зазначалося, вигоди фінансової глобалізації розподіляються між окремими країнами не нарівно. Все це викликає протидію держав. Вони намагаються обстояти свої національні інтереси, фінансово-економічну безпеку, втримати важелі регулювання економікою та захистити добробут своїх громадян у новому, турбулентно мінливому середовищі. Уряди багатьох країн розуміють, що найефективніше досягти цих цілей вони можуть, координуючи політику та об'єднуючи зусилля.
Ось чому поряд із глобалізацією і в складному взаємозв'язку з нею на сучасному етапі розвиваються процеси регіоналізації, зокрема регіональної економічної інтеграції. Такі процеси активно набирають сили в Західній Європі (ЄС) та Північній Америці (НАФТА). Вони відбуваються (хоч і значно повільніше) і в Азії (Організація Азійсько-Тихоокеанського економічного співтовариства), Латинській Америці та в Африці.
Країни Європейського Союзу не тільки зміцнюють економічний та валютний союз, а й планують значно розширити найближчими роками це угруповання за рахунок нових членів. У межах Північноамериканської угоди про вільну торгівлю (НАФТА) в останнє десятиріччя робляться значні кроки щодо координації торговельної, валютної, інвестиційної політики.
Глобалізація фінансового середовища ставить, таким чином, на порядок денний питання про відповідну "глобальну" координацію дій країн у фінансово-економічній сфері, про надзвичайно відповідальну роль світових фінансових організацій (МВФ, МБРР та ін.) у регулюванні валютно-фінансових проблем та забезпеченні прогнозованої (керованої) еволюції сучасної валютно-фінансової системи.
Великого значення за умов глобалізації світових фінансів набувають уніфікація стандартів діяльності фінансових установ, бухгалтерської звітності, національної статистики, гармонізація критеріїв та вимог валютно-кредитної, податкової політики, розробка загальних "правил поведінки" у глобальному фінансовому середовищі.
Розділ 2. Основні характеристики і умови діяльності міжнародного фінансового центру
2.1. Міжнародні фінансові потоки і світові фінансові центри
У світовому господарстві постійно відбувається перелив грошового капіталу, що формується в процесі кругообігу капіталу. Стержнем світових фінансових потоків є матеріальні процеси відтворення. На об'єм і напрямок цих потоків впливає ряд чинників.
Стан економіки. Так, економічний спад в промислово розвинених країнах у кінці 80-х – початку 90-х років викликав зниження темпу зростання об'єму світової торгівлі вдвічі (з 7% в 1989 р. до 3,5% у 1991 р.); економічне зростання, що почалося з 1992 р. у Західній Європі, в США і Японії супроводжувалося збільшенням міжнародного товарообігу. Але в 1997-1998 рр. криза японської економіки, фінансова і валютна криза країн Південно-Східної Азії викликала спад світової економіки, торгівлі, сповільнення темпу економічного розвитку і збільшення дефіциту торгового балансу низки країн.
Взаємна лібералізація торгівлі країн – учасниць ГАТТ. До 1990 р. середньозважена ставка митних тарифів по промислових товарах знизилася до 6,3 %, у 2000 р. – до 2,8 % (проти 40 % у 1948 р., коли було підписано ГАТТ). Створена в 1996 р. замість ГААТ Всесвітня торгова організація (ВТО) включає всі попередні угоди, зокрема ГАТТ. В результаті лібералізації доступу на світовий ринок очікується збільшення об'єму міжнародної торгівлі на початку ХХI ст.
Структурна перебудова в економіці під впливом різних причин: у США – у зв'язку з тимчасовим скороченням військових витрат і виробництва; у Німеччині – по мірі інтеграції з економікою колишньої НДР; у Японії – під тиском нових умов міжнародної конкуренції; у країнах ЄС – в результаті формування єдиного ринку; у країнах СНД і Східної Європи – із-за переходу до ринкової економіки.
Масштабне перенесення за кордон низькотехнологічних виробництв, наприклад, із США – до Мексики, з Японії – в країни Південно-східної Азії, із Західної Європи – до Східної Європи.
У розвинених країнах темп інфляції знизився до 2-3 % в кінці 90-х років – найнижчих за останні 30 років значень, але залишається на достатньо високому рівні в країнах, що розвиваються(9,9 %) і в Росії (11 % у 1997 р., 84,4 % у 1998 г); зберігаються міжкраїнний розрив темпу інфляції і рівня процентних ставок.
Зростання масштабів незбалансованості міжнародних розрахунків. Так, дефіцит поточних операцій платіжного балансу розвинених країн знизився з 46 млрд. дол. у 1992 р. до 1,8