млрд. у 1996 р., але в США зріс з 62,6 млрд. до 165,1 млрд. (лише в 1997 р. позначилося активне сальдо торгового балансу). Одночасно дефіцит поточних операцій країн Західної Європи (62,9 млрд. в 1992 р.) змінився активним сальдо (115,8 млрд. дол. в 1996 р.), а активне сальдо в Японії скоротилося більш ніж удвічі за цей період (з 112,6 млрд. до 65,9 млрд. дол.).
Об'єм вивозу капіталу значно обганяє торгівлю товарами і послугами [21].
Світові фінансові потоки обслуговують рух товарів, послуг і міжкраїнний перерозподіл грошового капіталу між конкуруючими суб'єктами світового ринку. Крім того, вони подають сигнали про стан кон'юнктури, які служать орієнтиром для прийняття рішень менеджерами. Рух світових фінансових потоків здійснюється за наступними основними каналами:
Валютно-кредитне і розрахункове обслуговування купівлі-продажу товарів (включаючи особливий товар – золото) і послуг;
Зарубіжні інвестиції в основний і оборотний капітал;
Операції з цінними паперами і різними фінансовими інструментами;
Валютні операції;
Перерозподіл частини національного доходу через бюджет у формі допомоги країнам, що розвиваються, і внесків держав у міжнародні організації та ін. [21]
Світові фінансові потоки відрізняються єдністю форми (звичайно в грошовій формі, у вигляді різних фінансово-кредитних інструментів) і місця (сукупний ринок). Специфічною сферою ринкових відносин, де об'єктом операції служить грошовий капітал, є світові валютні, кредитні, фінансові страхові ринки. Вони сформувалися на основі розвитку міжнародних економічних відносин. З функціональної точки зору – це система ринкових відносин, що забезпечує акумуляцію і перерозподіл світових фінансових потоків у цілях безперервності і рентабельності відтворення. З інституційної точки зору – це сукупність банків, спеціалізованих фінансово-кредитних установ, фондових бірж, через які здійснюється рух світових фінансових потоків.
Об'єктивна основа розвитку світових валютних, кредитних, фінансових ринків – закономірності кругообігу функціонуючого капіталу. На одних ділянках вивільняються тимчасово вільні капітали, на інших – постійно виникає попит на них. Бездіяльність капіталу суперечить його природі і законам ринкової економіки. Світові валютні, кредитні і фінансові ринки вирішують це протиріччя на рівні всесвітнього господарства. За допомогою ринкового механізму тимчасово вільні грошові капітали знову залучаються до кругообігу капіталу, забезпечуючи безперервність відтворення і прибутки підприємцям. Світові валютно-кредитні і фінансові ринки виникли на базі відповідних національних ринків, тісно взаємодіють з ними, але мають ряд специфічних відмінностей:
Величезні масштаби. За деякими оцінками, щоденні операції на світових валютних і фінансових ринках в 50 разів перевищують операції по світовій торгівлі товарами;
Відсутність географічних кордонів;
Цілодобове проведення операцій;
Використання валют провідних країн, а також ЕКЮ (1979-1998 рр.), євро з 1999 р., частково СДР;
Учасниками є в основному першокласні банки, корпорації, фінансово-кредитні інститути з високим рейтингом;
Доступ на ці ринки мають в основному першокласні позичальники або під солідну гарантію;
Диверсифікація сегментів ринку та інструментів операцій в умовах революції у сфері фінансових послуг;
Специфічні – міжнародні – процентні ставки;
Стандартизація і високий ступінь інформаційних технологій безпаперових операцій на базі використання новітніх ЕОМ [22].
Передумови формування світових ринків валют, кредитів, цінних паперів кореняться в концентрації капіталу у виробництві і банківській справі; інтернаціоналізації господарських зв'язків; розвитку міжбанківських телекомунікацій на базі впровадження ЕОМ. Об'єктивною основою їх розвитку послужила суперечність між поглибленням глобалізації господарських зв'язків і обмеженими можливостями відповідних національних ринків. Рушійною силою розвитку світових ринків валют, кредитів, цінних паперів, є конкуренція, яка регулює об'єм і розподіл світових фінансових потоків, вартість кредитів, пропонованих учасниками ринків. Досконала конкуренція винагороджує найбільш ефективних виробників цих продуктів. Проте конкурентна боротьба не завжди ефективна і бездоганна. Тому ринкове регулювання поєднується з державним. Держава втручається в діяльність світових ринків в цілях запобігання або подолання кризових потрясінь у цій сфері.
З розвитком міжнародних економічних відносин, конкурентної боротьби за джерела сировини, ринки збуту, вигідні інвестиції фінансові потоки стихійно переходять з однієї країни в іншу, втрачаючи національний характер і оголюючи свою космополітичну природу. Національні валютні, кредитні, фінансові ринки, зберігаючи відносну самостійність, тісно переплітаються з аналогічними світовими ринками, які доповнюють їх діяльність і пов'язані з внутрішньою економікою і грошово-кредитною системою. В результаті швидкого зростання, великих можливостей і мобільності світові валютні, кредитні і фінансові ринки перетворилися на одну з важливих ланок міжнародних валютно-кредитних і фінансових відносин і світової економіки.
Участь національних валютних, кредитних, фінансових ринків у операціях світового ринку визначається поряд чинників:
відповідним місцем країни в світовій системі господарства та її валютно-економічним станом;
наявністю розвиненої кредитної системи і добре організованої фондової біржі;
помірністю оподаткування;
пільговістю валютного законодавства, що вирішує доступ іноземним позичальникам на національний ринок і цінних іноземних паперів до біржового котирування;
зручним географічним положенням;
відносною стабільністю політичного режиму та ін. [23]
Вказані чинники обмежують коло національних ринків, які виконують міжнародні операції. В результаті конкуренції склалися світові фінансові центри – Нью-Йорк, Лондон, Цюріх, Люксембург, Франкфурт-на-Майні, Сінгапур та ін. Світові фінансові центри – центри зосередження банків і спеціалізованих кредитно-фінансових інститутів, що здійснюють міжнародні валютні, кредитні і фінансові операції, операції з цінними паперами, золотом. Історично вони виникли на базі національних ринків, а потім – на основі світових валютних, кредитних, фінансових ринків, ринків золота.
2.2. Міжнародні фінансові центри: їх призначення, функції і форми діяльності
В процесі підвищення свого статусу до міжнародного будь-який фінансовий центр звичайно повинен пройти наступні стадії:
1. розвиток місцевого ринку;
2. перетворення в регіональний фінансовий центр;
3. розвиток до стадії міжнародного фінансового ринку.
Розвиток місцевих фінансових ринків йде паралельно загальному економічному розвитку. Для направлення внутрішніх заощаджень або іноземного капіталу в продуктивні капіталовкладення потрібен ефективний механізм фінансового ринку. Результатом розширення міжнародної торгівлі і збільшення міжнародних потоків капіталу є зростання потреби обслуговування операцій