міжнародного капіталу. Це вимагає від багатьох країн розширення діяльності їх фінансових ринків і залучення в неї сусідніх (по регіону) країн.
В даний час багато національних фінансових ринків, такі як Франкфурт, Париж і Цюріх, значною мірою залучені в міжнародні операції. Але дуже небагато країн мають:
широкий спектр інструментів фінансового ринку;
всесвітня участь у їх внутрішньому й іноземному секторах;
ефективні міжнародні системи зв'язку;
відповідним місцем країни в світовій системі господарства та її валютно-економічним станом;
наявністю розвиненої кредитної системи і добре організованої фондової біржі;
помірністю оподаткування;
пільговістю валютного законодавства, що вирішує доступ іноземним позичальникам на національний ринок і іноземних цінних паперів до біржового котирування. США першими почали лібералізацію національних валютних, кредитних і фінансових ринків з середини 70-х років. У 1978-1986 рр. поступово були скасовані обмеження на виплату відсотків за депозитно-позиковими операціями, введені відсотки за внесками до запитання. У 1984 р. відмінений 30%-ний податок на доход за облігаціями, що випущені в США і належать нерезидентам. З кінця 1981 р. створена вільна банківська зона в США, де іноземні банки звільнені від американського оподаткування і банківської регламентації. Лібералізація діяльності американських банків, їх банкрутства і концентрація дали поштовх розвитку фінансових інновацій;
зручним географічним положенням [23].
Вказані чинники обмежують коло національних ринків, які виконують міжнародні операції. В результаті, конкуренції склалися світові фінансові центри – Нью-Йорк, Лондон, Цюріх, Люксембург, Франкфурт-на-Майні, Сінгапур та ін. Світові фінансові центри – центри зосередження банків і спеціалізованих кредитно-фінансових інститутів, що здійснюють міжнародні валютні, кредитні, фінансові операції, операції з цінними паперами, золотом. Історично вони виникли на базі національних ринків, а потім – на основі світових валютних, кредитних, фінансових ринків, ринків золота.
Країни ЄС давно прагнули створити власний фінансовий центр. Проте інтеграція валютних, кредитних, фінансових ринків довгий час відставала від інтеграції в області промисловості, сільського господарства, зовнішньої торгівлі. Це зумовлено суперечностями в ЄС, небажанням країн-членів поступитися своїм суверенітетом у проведенні бюджетної, кредитної, інвестиційної політики на користь наднаціональних рішень. У 90-х роках відповідно до "плану Делора" про створення економічного і валютного союзу країни ЄС активно формували єдиний фінансовий простір шляхом відміни всіх валютних обмежень. Відповідно до Маастріхтського договору, що набув чинності з листопада 1993 р., вінцем інтеграції став єдиний західноєвропейський ринок капіталів і фінансових послуг. З введенням євро в 1999 р. ринок ЄС став другим за масштабом фондовим ринком після США [23].
Світовим фінансовим центром є Цюріх, який змагається за першість у Лондона з операцій із золотом, а також Люксембург. На частку останнього припадає близько 1/4 всіх євровалютних кредитів. Світовим фінансовим центром став Токіо в результаті посилення позицій Японії в світовому господарстві в ході конкурентної боротьби, створення за кордоном могутньої банківської мережі, впровадження в міжнародний економічний оборот, відміни валютних обмежень. На відміну від США, які з 1985 р. стали нетто-боржником, Японія – провідна країна нетто-кредитор. Японські банки домінують у світі, зокрема у сфері міжнародних операцій (майже 40% на початку 90-х років), випередивши банки США (15%) і Західної Європи. В кінці 90-х років відбулося тимчасове послаблення міжнародних позицій Японії у зв'язку з економічною кризою і в значній мірі під впливом небувалих за останні 30 років фінансової і валютної криз в регіоні Південно-Східної Азії.
2.3. Необхідні елементи міжнародного фінансового центру
Для того, щоб бути розвиненим міжнародним центром, здатним обслуговувати світові потоки капіталу між собою та іншими міжнародними, регіональними і місцевими фінансовими ринками, центр повинен володіти необхідними елементами підтримки своїх національних і міжнародних операцій. Ці елементи включають стійку фінансову систему й інститути, що забезпечують правильне функціонування фінансових ринків. США не могли стати міжнародним фінансовим центром до 1913 р. через відсутність центрального банку – Федеральної резервної системи. Наступний важливий елемент – гнучка система фінансових інструментів, що забезпечує кредиторам і позичальникам різноманітність варіантів з погляду витрат, ризику, прибутку, термінів, ліквідності і контролю [23].
Ще один елемент – здатність каналізувати іноземний капітал. Фінансовий центр не зможе контролювати значний об'єм міжнародних операцій без добре поінформованих людей, що працюють на фінансових ринках, і засобів зв'язку (зокрема комп'ютерного), що з'єднує його з іншими центрами всередині країни і за кордоном. Також для світового фінансового центру необхідні структура і достатні правові рамки, здатні вселити довіру в міжнародних позичальників і інвесторів.
2.4. Основні умови міжнародного фінансового центру
Для того, щоб створити свій міжнародний фінансовий ринок, Лондону було потрібно декілька століть. Нью-Йорку і Токіо на цей процес було потрібно близько ста років. Берлін був одним з найважливіших європейських фінансових ринків, але його значення після другої світової війни знизилося. Безліч офшорних банківських центрів, що функціонують як міжнародні транзитні центри (Гонконг, Сінгапур, Багамські о-ва), ведуть банківські операції переважно з євровалютами. Такі фінансові центри служать також податковим притулком, оскільки операції на них не оподатковуються місцевими і вільні від валютних обмежень. Розвиток фінансових інститутів, інструментів і спеціальних знань, необхідних для перетворення в міжнародний центр, вимагає значного часу і зусиль. Перетворення в один з основних міжнародних фінансових центрів вимагає дотримання декількох умов.
Економічна свобода: фінансовий ринок не може існувати без свободи діяльності, споживання, накопичення й інвестування.
Стабільна валюта, що підтримує внутрішню економіку, що забезпечує довіру іноземних інвесторів.
Ефективні фінансові інститути й інструменти, здатні каналізувати заощадження в продуктивні капіталовкладення.
Активні, всеосяжні і мобільні ринки – комплексні ринки, такі як довгострокові і короткострокові ринки, ринки по операціях на термін і ф'ючерсні ринки, товарні ринки, що надають позичальникам і