концентрація валютних операцій. Близько 2/3 операцій припадає на банки, 20% – на інші фінансові інститути (компанії-дилери з цінних паперів, інвестиційні, пайові фонди та ін.) і 16% – на нефінансові установи (включаючи окремих крупних спекулянтів). При цьому для банківського сектора характерний високий рівень концентрації. У середині 90-х років, наприклад, у Нью-Йорку через 20 банків проходило 70% обороту валютних операцій ринку, а в Лондоні – 68% [24].
Валютні ринки характеризуються уніфікацією валютних операцій, широкими масштабами спекулятивних операцій.
Валютні ринки забезпечують оперативне здійснення міжнародних розрахунків, взаємозв'язок світових валютних ринків з кредитними і фінансовими ринками. За допомогою валютних ринків поповнюються валютні резерви банків, підприємств, держави. Механізм валютних ринків використовується для державного регулювання економіки, зокрема на макрорівні в рамках групи країн (наприклад, ЄС).
З інституційної точки зору валютні ринки – це сукупність бірж, брокерських фірм, банків, різного роду фондів, корпорацій.
3.2. Причини появи ринку євродолара
До кінця 50-х років XX ст. міжнародний рух капіталів був дуже обмеженим. З провідних промислово розвинутих країн лише США мали позитивне сальдо національних заощаджень. Тим часом повоєнна відбудова економіки європейських країн та Японії й розвиток країн "третього світу" потребували зовнішніх джерел фінансування. Оскільки "холодна війна" звела майже нанівець торгівлю з країнами з централізованою економікою, рух міжнародних капіталів характеризувався обмеженістю та одно-спрямованістю, причому США відігравали основну роль у забезпеченні фінансування.
Проте східноєвропейські власники доларових запасів, разом з колишнім Радянським Союзом, не наважувалися розміщувати свої вклади у Сполучених Штатах. Ці країни зберігали свої доларові вклади в Європі, зокрема в Лондоні. Крім того, доларові вклади надходили з центральних банків різних країн Західної Європи, а також від компаній, що заробили гроші на експорті до Сполучених Штатів. Ці дві групи вкладників розміщували свої заощадження не в американських банках, а в банках Лондона, оскільки там вони одержували вищий процент.
Потреби підприємств, інвесторів та навіть деяких країн Європи в капіталі спричинилися до виникнення в середині 1950-х років у Західній Європі ринку євродолара.
Євродолари – долари США, що нагромадилися на рахунках юридичних і фізичних осіб в іноземних банках і використовуються для депозитно-позикових операцій на міжнародному ринку позичкових капіталів.
Виникають євродолари за умови, коли депозити в доларах переказуються за межі США й осідають в іноземних банках, аж поки позики в євродоларах не конвертуються в іноземні валюти.
Виникнення ринку євродолара було викликано поєднанням таких чинників [14,139]:
пропозицією розміщення доларів поза США;
попитом на долари в Європі;
американською регламентацією, що ускладнювала операції, які проводилися в США, порівняно з операціями вільного ринку;
прагненням банків знайти механізм фінансування міжнародних операцій.
3.3. Особливості Нью-йоркського фінансового центру
До першої світової війни пануючим фінансовим центром був Лондон. Це було зумовлено високим рівнем розвитку капіталізму у Великобританії та її широкими торговими зв'язками з іншими країнами, відносною стійкістю фунта стерлінгів, розвиненою кредитною системою країни. Капітали з різних країн концентрувалися на лондонському ринку, який кредитував значну частку міжнародної торгівлі. Засобом короткострокового кредитування зовнішньої торгівлі служив "стерлінговий вексель", що акцептувався в Лондоні. 80 % міжнародних розрахунків здійснювалися у фунтах стерлінгів.
Після першої світової війни через дію закону нерівномірності розвитку країн провідний світовий фінансовий центр перемістився в США, які займали монопольні позиції до 60-х років ХХ ст., хоча Лондон продовжував грати важливу роль у міжнародних, валютних, кредитних і фінансових операціях. З 60-х років монопольне положення США як світового фінансового центру було підірвано, оскільки виникли нові центри – в Західній Європі і Японії. В цілях підвищення конкурентоспроможності і рейтингу національних банків, що здійснюють міжнародні операції, промислово розвинені країни провели дерегулювання їх діяльності, поступово відмінивши обмеження, особливо валютні [22].
США першими почали лібералізацію національних валютних, кредитних і фінансових ринків з середини 70-х років. У 1978-1986 рр. поступово були скасовані обмеження на виплату відсотків за депозитно-позиковими операціями, введені відсотки за внесками до запитання. У 1984 р. відмінений 30%-ий податок на доход за облігаціями, що випущені в США і належать нерезидентам. З кінця 1981 р. створена вільна банківська зона в США, де іноземні банки звільнені від американського оподаткування і банківської регламентації. Лібералізація діяльності американських банків, їх банкрутства і концентрація дали поштовх розвитку фінансових інновацій, сек'юритизації. Тому на практиці не дотримується розмежування діяльності комерційних і інвестиційних банків, а також заборона банкам здійснювати діяльність у декількох штатах (закон Глас-Стіголла).
На початку XIX ст. Лондон замінив Амстердам як головний світовий фінансовий центр. Подальше зростання його впливу до Першої світової війни пов'язане зі зміцненням комерційних банків. Власне як міжнародний ринок Лондон дістав розвиток лише з другого десятиріччя XX ст., утвердившись у цій ролі тільки наприкінці 50-х років. Причому, будучи національним фінансовим центром, він традиційно виступав як універсальний центр з однаково розви-нутими ринками короткострокових кредитів та довгострокових позик, могутньою біржею, добре поставленою страховою та фрахтовою справою, а ставши світовим фінансовим центром, зосередив діяльність головно на чотирьох ринках: золота, валют, короткострокового та середньострокового кредиту і страхування.
На сучасному етапі Лондон зберігає позиції найбільшого світового фінансового центру. Консолідована вартість корпоративних цінних паперів, що перебувають в управлінні діючих тут інвестиційних інституцій, досягла близько 2,5 трлн дол. США. На другому місці – Нью-Йорк з обсягами в 2,4 трлн дол. У першу п'ятірку входять також Токіо (2,1 трлн дол.), Бостон (1,9 трлн дол.) і Сан-Франциско (0,7 трлн дол.).
Але слабка залученість Великої Британії в процес європейської інтеграції підриває середньострокові позиції національної валюти – фунта стерлінгів. Тому