Нью-Йоркський фінансовий центр на відміну від інших фінансових центрів був і залишається тільки іноземним ринком капіталу, проте він є головним першоджерелом євродоларів [14, 281].

Долар належить до розряду валют, що виконують роль світових грошей. У зв'язку з цим міжнародний доларовий ринок у Нью-Йорку немовби розчиняється у внутрішньому ринку США, чого не відбувається, наприклад, у Лондоні, оскільки долар для нього є іноземною валютою. Будь-які операції з доларами тут, навіть ті, що проводяться цілком по лінії міжнародних розрахунків, одразу підпадають під національне регулювання, що позбавляє їх міжнародних рис, притаманних євродоларовим операціям.

Нью-Йорк навряд чи зможе завоювати провідне становище серед міжнародних фінансових центрів, оскільки залишиться найближчими роками не стільки ринком, що концентрує та представляє міжнародні капітали, скільки ринком, що їх споживає.

Євродоларові операції в Нью-Йорку провадяться поки що fi дуже незначних обсягах головним чином тими лондонськими брокерами, яким удалося відкрити тут свої відділення. Основна маса євродоларової складової Нью-Йоркського фінансового центру перекидається через Канаду (Торонто) та фінансові центри Карибського басейну (Багамські та Кайманові острови). Нью-Йорк же розвивається як доповнення до Лондонського фінансового центру або як допоміжна ланка ланцюга лондонського євроринку, що охоплює разом із Сінгапуром усі часові пояси земної кулі.

Висновки

Дослідивши діяльність Нью-Йоркського фінансового центру можна зробити наступні висновки:

1. Одним із найважливіших чинників формування глобального фінансового середовища стала інтернаціоналізація господарського життя. Інтенсифікація економічних зв'язків між країнами, національними компаніями та активізація міжнародного виробництва ТНК потребували нового фінансового середовища. Це викликало, по-перше, якісні перетворення в міжнародних валютно-кредитних відносинах; по-друге, переплетіння та доповнення національних ринків позичкових капіталів; по-третє, інтеграцію та глобалізацію фондових ринків; по-четверте, величезні темпи зростання міжнародних банківських операцій, створення всесвітньої мережі філій транснаціональних банків.

2. Світова фінансова архітектура еволюціонує під впливом інтеграції національних фінансових ринків та поступового створення загальних умов їхнього функціонування.

3. Формування глобальної фінансової архітектури супроводжується стрімким зростанням світових фінансових потоків, різким збільшенням обсягів міжкраїнного переливу капіталу, гігантським розширенням масштабів міжнародних кредитних та фондових ринків.

4. У світовому господарстві постійно відбувається перелив грошового капіталу, що формується в процесі кругообігу капіталу. Стержнем світових фінансових потоків є матеріальні процеси відтворення. На об'єм і напрямок цих потоків впливає ряд чинників.

5. Фінансовий центр – це осередок організацій (банків, бірж, фінансових і страхових компаній тощо), які або надають фінансові послуги, або самі потребують їх. причому тут пропонуються глобальні послуги й можуть укладатися глобальні фінансові угоди.

6. Важливою ознакою фінансового центру є наявність рамкових умов. Це насамперед законодавство, що сприяє припливові капіталу, а також розвинута інфраструктура, нерухомість, транспортна мережа та людські ресурси. Фінансові центри повинні виконувати комунікаційну функцію. Особливого значення в сучасних умовах набуває централізація каналів передачі й обробки інформації. Саме це дає змогу створювати віртуальні ринки. І, нарешті, у фінансовому центрі мають бути створені умови для високої ліквідності, тільки в цьому разі він буде привабливим для глобальних фінансових потоків. Підвищення статусу національного фінансового центру до міжнародного багато в чому залежить саме від того, чи вдається йому переконати глобальних гравців ринку у своїй привабливості.

7. Для того, щоб бути розвиненим міжнародним центром, здатним обслуговувати світові потоки капіталу між собою та іншими міжнародними, регіональними і місцевими фінансовими ринками, центр повинен володіти необхідними елементами підтримки своїх національних і міжнародних операцій. Ці елементи включають стійку фінансову систему й інститути, що забезпечують правильне функціонування фінансових ринків.

8. До кінця 50-х років XX ст. міжнародний рух капіталів був дуже обмеженим. З провідних промислово розвинутих країн лише США мали позитивне сальдо національних заощаджень. Тим часом повоєнна відбудова економіки європейських країн та Японії й розвиток країн "третього світу" потребували зовнішніх джерел фінансування. Оскільки "холодна війна" звела майже нанівець торгівлю з країнами з централізованою економікою, рух міжнародних капіталів характеризувався обмеженістю та одно-спрямованістю, причому США відігравали основну роль у забезпеченні фінансування.

9. Нью-Йоркський фінансовий центр на відміну від інших фінансових центрів був і залишається тільки іноземним ринком капіталу, проте він є головним першоджерелом євродоларів. Долар належить до розряду валют, що виконують роль світових грошей. У зв'язку з цим міжнародний доларовий ринок у Нью-Йорку немовби розчиняється у внутрішньому ринку США, чого не відбувається, наприклад, у Лондоні, оскільки долар для нього є іноземною валютою.

Література