Білорусь і та при зміні керівництва і зовнішньої політики має добрі шанси на вступ до ЄС. Пояснення тут просте: навіть невеликі країни не можуть швидко адаптуватись до умов членства в ЄС (особливо за рівнем розвитку), а тому розвинені країни цього Союзу змушені фінансово підтримувати їх. Росію ж Європейський Союз не зможе "витягнути", а сама вона швидко не досягне потрібного рівня. Отже, виходить, що в майбутньому єврорегіон "Німан" буде

об'єднувати членів ЄС з Росією, яка ще не буде членом Союзу. А якщо союз Білорусі з Росією не розпадеться чи навіть поглибиться, то "Німан" може бути єврорегіоном, що сполучатиме два Союзи.

Для нас така ситуація цікава тим, що єврорегіон "Буг" матиме подібне функціональне та організаційне навантаження. Геополітично досвід "Німану" для нас цікавий розташуванням північно-східних польських територій, які являються зв'язковим містком у даному єврорегіоні, а українські області, що входять у єврорегіон "Карпати", грають подібну роль, зав'язуючи на собі адміністративно-територіальні комплекси Польщі, Словаччини, Угорщини і Румунії. Найвигіднішим у цьому плані є геополітичне розташування Закарпаття, яке самостійно виконує роль такого зв'язкового і могло би створити "свій" єврорегіон.

Окремо в плані розвитку прикордонного співробітництва слід виділити досвід Росії, яка в основному межує з країнами, котрі вийшли з колишнього суцільного господарського комплексу і просто приречені на співпрацю з нею загалом і з окремими її регіонами зокрема. Більшість країн, з якими межує Росія, менше розвинені від неї або мають приблизно подібний рівень розвитку. Це не могло не відбитися на характері прикордонного співробітництва, яке в основному має вигляд спроб відновлення порушених зв'язків між підприємствами та організаціями сусідніх регіонів.

З розвиненішими країнами Росія межує лише на північному заході та з Японією на Далекому Сході. Найбільші шанси щодо залучення до системи багатостороннього транскордонного співробітництва Росії мають області зі спільними кордонами з країнами Центральної та Східної Європи, а також вже втягнуті у процес багатостороннього співробітництва в рамках Ради Держав Балтійського моря та Ради Баренцового Євро-Арктичного регіону.

Баренцовий Євро-Арктичний регіон був утворений у 1993 році шляхом підписання міністрами закордонних справ Фінляндії, Норвегії, Швеції та Росії, а також представниками Данії, Ісландії та Європейського Союзу договору про співробітництво - Кіркенеської декларації. Завдання цього єврорегіону:

- зміцнювати мирний та стабільний розвиток у регіоні;

- зміцнювати та розвивати культурні зв'язки між народами регіону;

- підтримувати встановлення нових та розширення існуючих двосторонніх та багатосторонніх контактів у регіоні;

- закласти основи дійовому економічному та соціальному розвитку в регіоні, з акцентом на активному і цілеспрямованому використанні природи та ресурсів;

- сприяти розвитку, який бере до уваги інтереси корінних народів та активно сприяє їхньому залученню до господарської діяльності.

Напрямами діяльності програми єврорегіону є екологія, економічне співробітництво, наука і технологічне співробітництво, регіональна інфраструктура, корінні народи, контакти між людьми та співробітництво в галузі культури, туризм.

Діяльність у єврорегіоні здійснюється в основному шляхом реалізації конкретних спільних проектів, причому фінансову підтримку, як правило, надають європейські країни, російська сторона робить свій внесок роботою спеціалістів, наданням приміщень, частковою оплатою витрат на російському боці. Беруть участь у Баренцовому Євро-Арктичному регіоні з боку Росії: Архангельська та Мурманська області, Ненецький автономний округ і республіка Карелія.

Україна приєдналася до Європейської рамкової конвенції про основні принципи транскордонного співробітництва між територіальними общинами або владами 14 липня 1993 року. Цей дало можливість Україні брати участь у розвитку вищої еволюційної форми прикордонного співробітництва, а саме в розвитку єврорегіонів шляхом укладання багатосторонніх угод з країнами-сусідами. Але ще в квітні 1992 року було підписано угоду про співпрацю між Бялоподляським, Хелмським та Любельським воєводствами Польщі, Волинською областю України і Брестською областю Білорусі, яка пізніше (у 1995 році) переросла в угоду про створення єврорегіону "Буг". Першим же єврорегіоном, куди ввійшли 4 області України (Львівська, Івано-Франківська, Чернівецька і Закарпатська), 14 лютого 1993 року був єврорегіон "Карпати" або, як його слід правильніше називати, Асоціація "Карпатський єврорегіон".

14 серпня 1998 року було підписано угоду про створення єврорегіону "Нижній Дунай", до складу якого увійшли з української сторони — Одеська область, з молдовської - райони Кагул, Кантемір, Вулканешти (після адміністративної реформи вони складають повіт Кагул), з румунської повіти Бреїла, Галац і Тульча.

22 вересня 2000 року є днем народження єврорегіону "Верхній Прут", бо саме цього дня у м. Ботошани (Румунія) підписано Угоду про створення єврорегіону "Верхній Прут" з екоєврорегіоном в його складі та проведено засідання Ради Єврорегіону. До цього об'єднання увійшли Белцький та Єдинецький повіти Республіки Молдова, Ботошанський та Сучавський повіти Румунії і Чернівецька область України.

На даний час існують інші проекти створення єврорегіонів на

інших кордонах України. Найнагальнішою виглядає потреба в такому міжнародному транскордонному об'єднанні на стику територій України, Білорусі та Росії. Також мали би певну перспективу єврорегіони на російських та українських землях Слобожанщини, Донбасу. Напевно нікуди не дітися від об'єднання в євроасоціацію приазовським регіонам.

Навіть миттєвий перегляд документації різних єврорегіонів показує, що мета створення кожного з них перекликається - це співпраця, завдання у них також подібні, але це і не дивно, адже загальноправовими засадами їхнього створення і функціонування виступають положення Європейської рамкової конвенції про основні принципи транскордонного співробітництва між територіальними общинами або органами влади. Згідно