В 1982 році Мексика офіційно заявила про неспроможність обслуговувати зовнішній борг, що знаменувало собою пошук нових підходів до вироблення економічної політики. І вже наприкінці 80- х років поступово було досягнуто консенсусу стосовно того, що модель економічного розвитку, яка базується на протекціонізмі та активному втручанні держави в економіку, себе вичерпала. До того ж приклад країн Азії свідчив на користь необхідності здійснення реформ, зорієнтованих на розвиток ринкових механізмів. І хоча політика в окремих країнах багато в чому відрізнялися, але в цілому для Латинської Америки в той час були притаманні спільні елементи: стабілізація (подолання інфляції), посилення фіскальної дисципліни, дерегуляція та приватизація, зменшення митних тарифів на імпорт тощо. Міжнародна економічна кон’юнктура сприяла масштабному притоку іноземного капіталу, що, разом iз зазначеними раніше заходами економічної політики привела до відновлення економічного зростання після кризового періоду 1983—1990 рр.[4]

Мексиканська фінансова криза 1994—1995 рр. засвідчила вразливість економіки латиноамериканських країн до фінансових негараздів, які мають місце саме в регіоні, наступна Азійська криза продемонструвала вразливість до шоків, які виникають в світовій економіці. І хоча ситуація в різних країнах складається сьогодні по-різному, але в цілому регіон відреагував на ці події намаганнями поглибити ринково орієнтовані реформи.

Позитивний та негативний досвід країн Латинської Америки дає можливість зробити декілька вельми важливих висновків для України. По-перше, економічна політика має бути послідовною та ринково орієнтованою, що вимагає від держави значно більшої «кваліфікації», ніж пряме регулювання економічних процесів.

По-друге, реалізація неправильно обраних пріоритетів може проявитися лише через певний період часу, але вже тоді економічні наслідки можуть бути просто руйнівними.

По-третє, країна повинна боротися не тільки за залучення іноземного капіталу, а й за те, щоб його «утримати» в економіці. А це знову потребує розважливої економічної політики.

По-четверте, фіскальна дисципліна в цьому широкому розумінні цього слова має бути альфою та омегою економічної політики.

По-п’яте, навіть за часи стабільності та позитивної економічної динаміки слід реально оцінювати внутрішню та зовнішню економічну ситуацію і об’єктивно оцінювати можливі масштаби потенційного кризового потенціалу окремих галузей, економічних рішень. Звичайно, цей перелік не є вичерпним, а самі висновки можуть здатись дуже загальними, але, на мою думку, досвід Латинської Америки переконливо свідчить, що свідоме чи несвідоме нехтування саме такими очевидними речами рано чи пізно призводить до практично миттєвого розгортання кризових процесів, наслідки яких долаються протягом багатьох років.[5,21]

3. Охарактеризуйте основні проблеми функціонування НАФТА.

НАФТА відкрило шлях до створення єдиного континентального ринку і свободи пересування товарів, послуг, капіталу і робочої сили. Панамериканська зона вільної торгівлі (FTAA) могла б об'єднати майже всі країни Північної і Південної Америки з населенням 800 мільйонів і загальним обсягом ВВП 11,4 трильйони доларів (більшим, ніж у Європейського Союзу).

Спільний для трьох сторін інтерес полягає в тому, об’єднаними зусиллями протистояти посиленню впливу західноєвропейського інтеграційного об’єднання в особі ЄС. НАФТА має протистояти також могутньому економічному піднесенню Азійсько – Тихоокеанського регіону, який, на думку багатьох дослідників, досить серйозно претендує на роль світового центру в ХХІ ст.. США дійшли висновку, що їхньої одноосібної присутності в цьому регіоні вже недостатньо, щоб адекватно реагувати на можливі зміни у розстановці світових економічних сил або, принаймні, підтримувати рівновагу між ними. Кожна із трьох країн учасниць має свої економічні інтереси в НАФТА і, звісно, кожна з них плекає надію за допомогою вільної торгівлі реалізувати ці інтереси.

Четвертий Всеамериканський саміт, що пройшов в аргентинському місті Мар-дель-Плата у2005 р. де розглядали питання створення FTAA не приніс очікуваного результату. Головної мети, тобто підписання угода про створення зони вільної торгівлі на території двох Америк (FTAA), досягти не удалося. За угоду ратували Сполучені Штати, їх підтримували Канада, Мексика і Чилі. Проти виступили Аргентина, Бразилія, Венесуела, Парагвай і Уругвай. Опоненти FTAA стверджували, що запропонований США план загрожує не тільки економічним інтересам південноамериканських країн, але і їхньої політичної незалежності.

Вперше питання про створення FTAA було поставлено представниками США на Всеамериканському саміті в Майамі в 1994 році. Створення зони було заплановано на 2005 рік. Однак далі заяв процес не пішов. В останні два роки американці прагнули реанімувати інтеграційний процес, натискали на латиноамериканських політиків, але результатів це не дало. На початку 2004 року на переговорах у Мексиці (по питанню створення полегшеної версії єдиного ринку, так називаної FTAA Lіght) Бразилія й Аргентина поставили США жорстку умову: скасувати всі субсидії американським сільгоспвиробникам і забрати митні бар'єри на шляху південноамериканської сільгосппродукції на ринок США. Адміністрація США погодилася піти назустріч вимогам латиноамериканських лідерів тільки в частині прямих аграрних субсидій, що складають лише 6,6% усіх дотацій фермерам і експортерам. Велика ж частина дотацій йде у виді непрямих кредитів чи страхових гарантій, а їх США скасовувати відмовились. Південноамериканців не влаштовує також те, що в проекті США немає і натяку на регіональні фонди розвитку, за рахунок яких усувалися б диспропорції в економічному розвитку країн-членів (такі фонди існують у Євросоюзу) [6,36].

Даний саміт показав, що в найближчому майбутньому США навряд чи удасться переконати своїх латиноамериканських опонентів прийняти рішення про створення FTAA. Країни континенту явно налаштовані на встановлення нової системи відносин з північним сусідом. Як заявив на саміті аргентинський президент Нестор Киршнер, "ми не проти інтеграції, але хочемо економічну інтеграцію без асиметрій, субсидій і протекціонізму. Ми