Зустріч у Мар-дель-Плата - це велика зовнішньополітична поразка США. Але і латиноамериканців однозначно переможцями теж не назвати.

По-перше, незважаючи на опозицію Венесуели і країн МЕРКОСУР (торговий блок, що поєднує Аргентину, Бразилію, Парагвай і Уругвай), інші 29 держав Південної Америки, що брали участь у саміті, заявили, що готові відновити переговори в подальшому. Мексика запропонувала продовжити переговори без участі Венесуели і чотирьох країн МЕРКОСУР, пояснюючи їхнє прагнення блокувати FTAA приватними інтересами.

По-друге, саміт оголосив слабкість інтеграційних процесів у Латинській Америці.

У блоці МЕРКОСУР розуміють: якщо південноамериканські країни будуть входити в Загальноамериканську зону вільної торгівлі поодинці, лідируючі позиції в цій організації виявляться в США. Тому перш ніж вступати в FTAA, Латинська Америка повинна здійснити внутрішню інтеграцію. Рішення про об'єднання для спільного просування до Загальноамериканської зони було прийнято ще у 2003 році - як усередині МЕРКОСУР, так і усередині Андського пакту (це ще одне торгове об'єднання, куди входять Болівія, Венесуела, Колумбія, Перу й Еквадор). Спроби об'єднати МЕРКОСУР і Андський пакт уже починалися. Почалися навіть переговори про економічну інтеграцію з Мексикою, що у випадку успіху поставили би хрест на планах США. Однак розбіжності між країнами перебороти не удалося, і єдиний торговий простір у Латинській Америці так і не з'явився.

Потерпів крах і альтернативний проект створення Зони вільної торгівлі МЕРКОСУР-ЕС, що з ентузіазмом просували Бразилія й Аргентина. З політичної точки зору, цей союз спрямований проти однобічної політики США і був вигідний обом сторонам. Латинська Америка знайшла б в особі Євросоюзу альтернативного економічного партнера і звільнилася б від залежності від США. ЄС з підписанням договору про вільну торгівлю з МЕРКОСУР одержав би перевагу в секторах, де особливо сильна конкуренція європейських і північноамериканських компаній, - у сфері телекомунікацій і фінансів

Текст договору був підготовлений, і для його підписання в жовтні 2004 року залишалося лише проробити деякі технічні деталі. Але отут з'ясувалося, що на шляху створення "найбільшої у світі зони вільної торгівлі" існують нездоланні розбіжності - усі ті ж аграрні субсидії, пожертвувати якими Євросоюз не захотів [7,18].

Мексика в ході переговорів з приводу утворення зони вільної торгівлі добилася визнання різ-ниці у рівнях розвитку мексиканської економіки порівняно з американською та канадською і таким чином отримала мож-ливість протягом 15 років на пільгових умовах співпрацювати з партнерами по НАФТА. Отож протягом зазначеного терміну Мек-сика буде користуватися пільгами в реформуванні своєї митної системи, а також володіти виключним правом розпоряджатися національними запасами нафти й газу, нафгопродуктами і продук-тами нафтохімічної промисловості. Мексиці надано безмитний режим експорту до США і Канади легкових автомобілів власного виробництва, до того ж значно послаблено режим митного опо-даткування мексиканського експорту сільськогосподарської про-дукції.

Також існують певні негативні наслідки вступу Мексики до НАФТА:

- більшість підприємств які сконцентровані у Мексиці виробляють комплектуючі, що не дозволяє поліпшувати якісну структуру виробництва;

- забруднення навколишнього середовища;

- витіснення малого бізнесу і фермерів транснаціональними корпораціями.

І все ж зазначимо, що посилення північноамериканської орієн-тації не загрожує Мексиці самообмеженням зоною вільної тор-гівлі. Скоріше відбуватиметься розширення торговельних відно-син з іншими країнами і регіонами. Мексиканським політикам імпонує відкритий характер Північноамериканської зони вільної торгівлі, і вони при будь-якій нагоді підкреслюють це. До того ж зазначені преференції, якими Мексика буде користуватися протя-гом усього «випробувального періоду», забезпечать їй добрі перспективи адаптації до нових умов співробітництва з північноамери-канськими партнерами.

Підсумки перших п'яти років функціонування НАФТА були досить неоднозначними для учасників тристоронньої угоди. В цілому мало що змінилося в розстановці сил на континенті США,(які раніше, посідають провідні позиції в усіх сферах міждержавних економічних відносин і залишаються центром тяжіння як , для Мексики, так і для Канади.)

Експерти вважають, що від участі в НАФТА найбільше виграла Мексика, яка більшою мірою поліпшила, порівняно зі США й Канадою, становище в таких сферах, як добробут, реальний ВНП, реальні витрати, робочий час, реальна зарплата, капітальні ін-вестиції, імпорт, експорт. Певних зрушень країни - інтегранти до-билися в розв'язанні проблем зайнятості, інфляції, промислового виробництва, зовнішньої торгівлі.

Найбільш помітними були зміни, що відбулися в торгівлі, але вони характеризуються переважно за схемою «Мексика—США».[6,42]

Список використаної літератури:

1.Семенов К.А. Международная экономическая интеграция. Москва: Логос, 2001, 128 с.

2.Давыдов А. Экономика США: потенциал // США-Канада: экономика, политика, культура. 2005. № 12 с.3-24

3. http://www.day.kiev.ua/57775/ Сергій ТОЛСТОВ, директор Інституту політичного аналізу й міжнародних досліджень: «ДОРОГI ГРОШI» — СОБI ДОРОЖЧЕ

4. http://www.politdumka.kiev.ua/ru/index.php?old_site=1&aid=140

5. Международная экономическая интеграция. (Учебное пособие). Под редакцией д.э.н., проф. Н.Н. Ливенцева. М.: Экономистъ, 2006, с.25.

6. Ложечко М. НАФТА в интеграционных процессах: проблемы и пер-спективы // Внешняя торговля. 2006. № 5, 6.

7. США – КАНАДА 2006 №12, Игорь Бураковский, Региональная интеграция на новом витке развития с.3-24