навколо Москви. Однак зростаюча біполярність відносин в СНД по осі "центр – периферія" фактично призвела до формування двох блоків країн, які мають протилежні погляди на роль, функції, організацію і майбутнє цієї структури [40].
Сім років існування СНД засвідчили, що Співдружність як інтеграційне об'єднання держав пострадянського простору так і не склалася. Прийняті її керівними органами близько 800 документів фактично не діють. Координуючі інституції аж ніяк не впливали на розвиток економіки країн СНД. Якщо і виникали деякі елементи інтеграції, то це робилося за рахунок двосторонніх угод. Обсяги торгівлі осьової країни СНД – РФ з іншими членами Співдружності в 2,5 разу менші, ніж з іншими країнами світу. Замість проголошеного економічного зростання, РФ сповзає у все глибшу соціально-економічну кризу.
Загалом слід визнати, що Співдружність має тенденцію до перетворення в механізм реалізації виключно російських інтересів. Пануючи в робочих органах СНД, РФ фактично має можливості проводити такі рішення, які узгоджуються з її власними національними інтересами, але часто-густо суперечать інтересам інших країн-членів. Домінування російських інтересів в СНД аж ніяк не сприяло розгортанню того потенціалу співробітництва, який планувався спочатку. Це, зрозуміло, викликало певну занепокоєність і опір з боку нових незалежних держав, які стрімкими темпами розбудовували власні державницькі структури і поглиблювали власне розуміння своїх національних інтересів.
У відносинах між країнами СНД та РФ накопичуються економічні, політичні та правові протиріччя. Незадоволеність станом справ виявилася на останніх зустрічах керівників держав СНД, де гостро критикувалася неконструктивна позиція РФ. Показовою є тенденція до утворення в пострадянському просторі, в межах СНД, особливих інтеграційних підструктур (Союз РФ та Білорусі, Митний союз 4-х, центрально-азійський економічний союз, ГУАМ тощо). Співдружність поступово перетворюється в багаторівневу структуру з різним ступенем участі в інтеграцій них процесах окремих країн.
Основними причинами нежиттєздатності та нестабільності СНД є:
Нерівноправність відносин між країнами СНД, а також претензії РФ на політичне, економічне, інформаційне та соціокультурне домінування.
Намагання РФ розглянути весь пострадянський простір як зону "легітимних" життєво важливих її інтересів.
Несумісність вимог РФ щодо координації зовнішньої й економічної політики країн СНД з повним ігноруванням нею інтересів і пріоритетів країн-партнерів.
Постійні спроби РФ сформувати в рамках СНД новий військово-політичний блок чи систему колективної безпеки (для кого і проти кого?).
Стратегічний курс РФ на розбудову наддержавних структур СНД під її контролем і прогресуючу інтеграцію пострадянських країн в новий потужний геополітичний блок [40].
Основні стратегічні пріоритети політики РФ щодо СНД завжди визначались намаганнями використати цю структуру як знаряддя реінтеграції СРСР у тій чи іншій формі, як засіб втілення у життя економічних, політичних, військових і територіальних амбіцій далеко за її сучасними межами. Первісно сформована як об'єднання незалежних держав Співдружність поступово трансформувалася в повністю підконтрольну Москві політико-економічну структуру. РФ не тільки прагне бути лідером і новим центром СНД, а й відкрито домагається повного домінування в цій організації. Вперше представлена на жовтневому 1994 р. самміті у Москві російська версія розвитку СНД не могла бути охарактеризована інакше, як довгострокова програма реінтеграції СРСР. Порушуючи всі попередні домовленості, Москва стала центром функціонування СНД. Всі ключові комітети і керівні органи СНД очолюються представниками РФ. Повністю зрусифікований комітет з питань оборони фактично перетворився на маріонетку, що формально затверджує військові операції РФ у країнах СНД. Міжнародний економічний комітет, у якому РФ залишила за собою 50 відсотків голосів, також є наочним прикладом "рівності по-російськи", що панує в СНД. Настирливі спроби РФ закріпити статус СНД в ООН потенційно можуть бути використані для вимог фінансової підтримки й санкціонування її військових операцій під виглядом миротворчої діяльності, перетворення Співдружності в потужне знаряддя просування російських інтересів на всьому геополітичному просторі колишнього СРСР і за його межами.
Головні напрямки геополітичної стратегії РФ щодо країн СНД були окреслені в указі Президента Єльцина № 940 від 14 вересня 1995 р. "Стратегічний курс РФ щодо країн – учасниць СНД", в якому весь пострадянський простір проголошено "насамперед зоною інтересів РФ". Розвинула цю стратегію Російська служба зовнішньої розвідки (СЗР) у доповіді "Росія і СНД: чи потребує зміни позиція Заходу?", яка стверджувала, що "об'єктивні" реінтеграційні процеси з неминучістю зумовлять реставрацію в рамках СНД "нової економічної, оборонної зони" за лідерством РФ. Ця доповідь пропонувала дві чітко означені альтернативи: або тотальна інтеграція в економічній і військовій сферах з фор-муванням "спільної оборонної зони", об'єднаним командуванням і військовими підрозділами, що має гарантувати стабілізацію, демократизацію і просування реформ, або повна дестабілізація СНД, яка "є загрозою всьому людству" [40].
Тому цілком очевидно, що РФ не має наміру будувати відносини з країнами – членами СНД на основах рівного партнерства і норм міжнародного права, поважати їхній економічний і політичний суверенітет і територіальну цілісність. На практиці "інтеграція", необхідність і корисність якої широко декларується в документі, означає розмивання суверенітету країн – членів СНД, підпорядкування їхньої діяльності інтересам РФ, відродження централізованої наддержави.
Довгострокова стратегія РФ має включати:
реформу геополітичних пріоритетів і механізму зовнішньої політики РФ з метою посилення її домінування і впливу в кожній країні СНД;
перенесення акценту в діяльності СНД з підписання угод на розроблення проектів зв'язків у політичній, соціальній та економічній сферах. Створення фінансово-промислових груп, митних союзів, бірж, спільних банків і кредитних спілок з метою входження і домінування там РФ. Особливу роль при цьому має відігравати російська мова і російська культурна й інформаційна експансія;
формування широкої мережі формальних і неформальних контактів з економічними і культурними елітами
