РЕФЕРАТ

на тему:

Правове регулювання окремих видів зовнішньоекономічних операцій

ПЛАН

3. Правове регулювання товарообмінних (бартерних) зовнішньоекономічній діяльності

1. Центральне місце серед зовнішньоекономічних договорів займає договір міжнародної купівлі-продажу. Колись він був єдиною формою, що опосередковувала міжнародні господарські зв'язки, які зводилися до торгівлі, і дотепер залишається найпоширенішою формою.

Однак не тільки формальною чисельністю пояснюється провідна роль купівлі-продажу у світових економічних зв'язках. Інші зовнішньоекономічні угоди або прямо пов'язані з купівлею-продажем (су-путні угоди, .'Наприклад, щодо перевезення, страхування, розрахунків тощо), або є різновидами купівлі-продажу (наприклад, ліцензійні договори, договори на надання послуг), або містять тією чи іншою мірою елементи купівлі-продажу (наприклад, договори про кооперацію).

Крім того, договір міжнародної купівлі-продажу найбільш розроблений в міжнародному приватному праві. Уніфікація права досягла найбільш вагомих результатів саме щодо цього договору. В результаті, часто норми, призначені для регулю вання купівлі-продажу, за аналогією застосовуються до інших міжнародних комерщйних договорів.

Уніфіковані норми, що регулюють міжнародну кутв-лю-продаж, містить Конвенція ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів, прішнята на дшшоматігчній конференції у Відні в 1980 р., ішгроко відома як Віденська конвенція 1980 р.

Віденська конвенція застосовується до договорів купівлі-продажу товарів між сторонами, комерційні підприємства яких перебувають у різних державах. Факт місцезнаходження комерційних підприємств сторін у різних державах повинен випливати або з договору, або з ділових відносин чи обміну інформацією між сторонами, що мали місце до чи в момент його укладення. Ні національна належність сторін, ні їх цивільний чи торговельний статус, ні іщвільний чи торговельний характер договору не беруться до уваги при визначенні застосовності цієї Конвенції (ст. 1).

У Конвенції встановлений порядок регулювання питань, прямо у ній не вирішених (п. 2 ст. 7). Ці питання підлягають вирішенню згідно із загальними принципами, на яких вона ґрунтується. У літературі та практиці виходять з того, що до таких загальних принципів Конвенції, зокрема, належать:

свобода договору;

диспозитивність положень Конвенції;

необхідність дотримання добросовісності у міжнародній торгівлі;

іфезумпція дії звичаю, що застосовується у відповідній галузі торгівлі;

зв'язаність сторін усталеною практикою їх відносин;

співробітництво при виконанні зобов'язань;

застосування критерію «розумності»;

можливість вимагати при порушенні зобов'язань реального виконання, однак з пріоритетом еквівалентного відшкодування.

За відсутності таких принципів Конвенція відсилає до права, що застосовується відповідно до норм міжнародного приватного права (колізійних норм).

Частина II Конвенції регулює порядок укладання договору купівлі-продажу. Відповідно до ст. 14 Конвенції пропозиція про укладення договору є офертою, якщо вона:

а) адресована одній чи кільком конкретним особам (про
позиція, адресована невизначеному колу осіб, розглядаєть
ся лише як запрошення робити оферти, якщо інше прямо
не зазначене особою, яка зробила таку пропозицію);

б) досить виразна (тобто в ній зазначено товар та безпо
середньо чи опосередковано встановлюються його кількість
і вартість або передбачено порядок їх визначення);

в) висловлює намір оферента вважати себе зв'язаним у
разі акцепту.

Оферта набуває чинності коли вона одержана адресатом оферти і може бути відкличною або невідкличною (ст .15). Оферта не може бути відкликана, якщо в оферті зазначено шляхом встановлення певного строку акцепту чи іншим чином, що вона є невідкличною; або якщо для адресата оферти було розумним розглядати оферту як невідкличну й адресат оферти діяв відповідно (ст. 16).

Після розгляду оферти адресат оферти повинен її акцептувати. Акцептом є заява чи інша поведінка адресата оферти, що висловлює згоду з офертою. Мовчання чи бездіяльність самі по собі не є акцептом (ст. 18).

Акцепт повинен виражати згоду з офертою та не вносити будь-яких зустрічних пропозицій, у противному разі це вважатиметься відхиленням оферти. Відповідь на оферту, яка має на меті бути акцептом, але містить доповнення, обмеження чи інші зміни; є відхиленням оферти і являє собою зустрічну оферту. Однак відповідь на оферту, яка має на меті бути акцептом, але містить додаткові чи відмінні умови, які істотно не змінюють умов оферти, є акцептом, якщо оферент без невиправданої затримки не заперечить проти цих розходжень. Якщо він цього не робить, то умовами договору будуть умови оферти зі змінами, що містяться в акцепті (ст. 19).

Згідно з ст. 23 Конвенції договір вважається укладеним, коли акцепт оферти набуває чинності, тобто з моменту отримання акцепту оферентом за адресою комерційного представництва або за місцем постійного проживання.

2. Поїшфеними у зовнішньоекономічних відносинах є підрядні договори, які опосередковують транскордонне виконання робіт: відшкодувальних та геологорозвідувальних, проектних, монтажних, будівельних, щодо технічного обслуговування машин та обладнання тощо. За договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану робот}'.

Відносини з міжнародного підряду регулюються нормами національного права, нормами міжнародних договорів та звичаями міжнародного ділового обороту, що склалися у сфері підрядних відносин. Сторони підрядного договору можуть обрати право, що застосовується до договору. У разі відсутності згоди сторін про вибір права до змісту договору застосовується право, яке має найбільш тісний зв'язок з до-говором. Згідно з п. 7 ст. 44 Закону України «Про міжнародне приватне право», презомується, що найбільш тісний зв'язок з договором підряд}' має право держави підрядника Водночас п. 2 ч. 2 ст. 44 встановлює, що правом, з яким договір найбільш тісно пов'язаний, щодо договорів про виконання робіт вважається право держави, у якій створюються перед-бачені договором результати. Колізія між зазначеними нормами має вирішуватися з урахуванням специфіки конкретного договору - так, у разі, якщо результати робіт є нерухомими, логічним буде застосування права держави, на