Сума, на яку нормальна вартість товару перевищує його експортну ціну, становить демпінгову маржу. Порядок визначення демпінгової маржі встановлений у ст. 9 Закону.

Україна може застосовувати антидемпінгові заходи, лише коли в ході проведеного нею розслідування було встановлено, що демпінговий імпорт завдає шкоди національному товаровиробнику. Окрім того, повинен бути встановлений причинно-наслідковий зв'язок між демпінговим імпортом та шкодою галузі вітчизняної промисловості.

Шкода може заподіюватися національному товаровиробнику в одній із таких форм:

а) істотна шкода, заподіяну національному товаровиробнику;

б) загроза заподіяння істотної шкоди національному
товаровиробнику;

в) істотне перешкоджання створенню чи розширенню
національним товаровиробником виробництва подібного товару.

Національний товаровиробник - це сукупність виробників подібного товару або тих із них, сукупне врфобгащтво яких становить основну частину всього обсягу виробництва в Україні цього товару.

Проведення антидемпінгового розслідування в Україні здійснюється Міністерством економіки України (далі у цьому розділі - Міністерство), Державною митною службою України, а також Міжвідомчою комісією з міжнародної торгівлі (далі у цьому розділі - Комісія).

Правовий статус Міжвідомчої комісії з міжнародної торгівлі визначає ст. 5 Закону. Комісію очолює Голова, яким за посадою є Міністр економіки України. Персональний склад Комісії затверджується Кабінетом Міністрів України за поданням Голови Комісії.

На засіданнях Комісії приймаються рішення:

про порушення антидемпінгового розслідування;

про позитивні або негативні висновки стосовно наявності демпінгу та методи, що дають можливість визначити демпінгову маржу;

про позитивні або негативні висновки щодо наявності шкоди та її розмір;

щодо визначення причинно-наслідкового зв'язку між демпінговим імпортом та шкодою;

про застосування антидемпінгових заходів;

з інших питань в межах повноважень, передбачених цим Законом.

Рішення Комісії приймаються простою більшістю голосів, а в окремих випадках, передбачених цим Законом, двома третинами (кваліфікованою більшістю) голосів її членів.

3. Закон України від 22 грудня 1998 р. «Про захист національного товаровиробника від субсидованого імпорту» визначає механізм захисту національного товаровиробника від субсидованого імпорту з інших країн, митних союзів або економічних угруповань, регулює засади і порядок порушення та проведення антисубсидійних розслідувань, а також застосування компенсаційних заходів.

Субсидованим імпортом є ввезення на мирну територію країни імпорту товару (товарів), що користується пільгами від субсидії, яка надається для виробництва, переробки, транспортування або експорту такого товару.

Під субсидією розуміється фінансова або інша підтримка державними органами виробництва, переробки, продажу, транспортування, експорту, споживання подібного товару, в результаті якої суб'єкт господарювання країни експорту одержує пільги (прибутки).

Вважається, що факт надання субсидії має місце у разі, якщо:

а) є фінансовий внесок державних органів або надається в будь-якій формі підтримка бюджетних надходжень чи підтримка цін;

б) в результаті цього надається пільга.

Фінансовий внесок державних органів може мати такі форми:

здійснення державним органом прямого переведення грошових сум (у формі дарування, дотації, позики та участі в акціонерному капіталі тощо) або взяття зобов'язань щодо прямого переведення цих сум або грошових зобов'язань (гарантія тощо);

відмова державного органу від справляння податків з доходів, що, як правило, підлягають справлянню (у разі встановлення податкових пільг, зокрема, відстрочення сплати податку тощо).

Звільнення операцій з експорту товару від оподаткування податками, зборами тощо, які справляються з подібного товару, якщо такий призначається для споживання на внутрішньому ринку країни експорту, або зменшення сум них податків і зборів (обов'язкових платежів), у тому числі мита, митних зборів тощо, не вважається субсидією за умов, передбачених у додатках 1-3 до Закону;

забезпечення державним органом суб'єктів господарювання майном (у тому числі товарами) чи послугами, крім призначених для створення загальної інфраструктури, або купівля майна (у тому числі товарів);

участь державного органу у фінансуванні суб'єктів господарювання, або доручення недержавній організації здійснити одну або більше функцій, передбачених пунктами 1-4, що належать до повноважень цього державного органу; або наказ зазначеній організації здійснити такі функції на умовах, які фактично не відрізняються від умов, на яких ці функції здійснюються державними органами.

Закон розрізняє легітимні та нелегітимні субсидії. Підстави для застосування компенсаційних заходів дає лише нелегітимна субсидія.