Закон встановлює порядок подання клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду. Воно може бути подано стягувачем безпосередньо до відповідного суду України (ст. 4). Ці питання вирішуються й міжнародними договорами України, які можуть передбачати подання клопотання через органи державної влади України. Визначено також порядок подання клопотання про визнання рішення іноземного суду, що не підлягає примусовому виконанню.

Рішення іноземного суду може бути пред'явлене до примусового виконання в Україні протягом трьох років від дня набрання ним законної сили, за винятком рішення про стягнення періодичних платежів протягом терміну, що перевищує три роки, яке може бути пред'явлене до примусового виконання протягом усього терміну проведення стягнення, з погашенням заборгованості за останні три роки.

На підставі рішення іноземного суду та ухвали про надання дозволу на його примусове виконання, що набрала законної сили, відповідний суд видає виконавчий лист, який надсилається для виконання у порядку, передбаченому Законом України від 21 квітня 1999р. №606-XIV «Про виконавче провадження» (зі змінами за Законом від 28 листопада 2002 р. № 237-ІУ). Отже, визнане у судовому порядку іноземне судове рішення прирівнюється до рішення національного суду, і його примусове виконання здійснюється у загальному порядку.

Висновок.

Україна зобов'язана здійснювати захист прав та законних інтересів суб'єктів ЗЕД за ЇЇ межами згідно з нормами міжнародного права. Такий захист здійснюється за зверненням цих суб'єктів через дипломатичні, консульські та інші установи, які представляють інтереси України.

Особливу роль відіграють торговельно-економічні місії у складі дипломатичних представництв України за кордоном.

Україна має також право застосовувати заходи проти недобросовісної конкуренції та зростаючого імпорту при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності (ст. 31 Закону), які були розглянуті при висвітлені питань державного регулювання ЗЕД.

Найбільш поширеною формою захисту прав у сфері зовнішньоекономічної діяльності є міжнародний комерційний арбітраж, який є основним способом вирішення спорів між сторонами різних держав, тобто у правовідносинах з іноземним елементом.

У багатьох країнах ще у дев”ятнадцятому столітті почали виникати „приватні”, недержавні суди, які мали право вирішувати спори, передані на їхній розгляд сторонами. Їх почали називати третейськими судами.

Після Другої світової війни практично в усіх країнах державні суди визнають і виконують рішення „вітчизняних” третейських судів. Рішення ж іноземних арбітражних судів, як правило, не виконуються в інших країнах або ж їхнє виконання обумовлене цілим рядом обставин, які в різних країнах не однакові. Такі рішення в більшості випадків здійснюються тільки на основі взаємності, наприклад, відповідно до двостороннього договору. Проблема в тому, що далеко не всі країни уклали такий договір.

Список використаної літератури.

1. Коломацька С.П. Зовнішньоекономічна діяльність в Україні: правове регулювання та гарантії здійснення. Навчальний посібник. – К.: ВД „Професіонал”, 2004. – 288 с.

2. Конвенція ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів (Відень 1980 р. ) //Международное частное право: Учеб. пособие. – Х.: Консум. – 1998.

3. Конвенція про позовну давність у міжнародній купівлі-продажу товарів (Нью-Йорк, 1974 р. з Віденським протоколом 1980 р.) //Там само.

4. Конвенція про визнання і виконання іноземних арбітражних рішень (Нью-Йорк,1958 р.) //Там само.

5. Господарський процесуальний кодекс України //Офіційний вісник України. – 2001. – №25. – Ст. 1148.

6. Цивільний кодекс України. – К.: Істина. – 2003.

7. Господарський кодекс України. – К.: Істина. – 2003.