було оприлюднено спільний звіт (Україна вже опини лася за «паперовим кордоном» Європи). Маріус Валь із брюс сельського Центру досліджень європейської політики навів конкретні приклади: «Люди з Західної України, які їздили, на приклад, до Словаччини або Угорщини, зараз не можуть їздити настільки часто через візові вимоги». На один зі шляхів нейтра лізації негативних моментів вказує концепція під назвою «Єв ропа регіонів». ЄС має комітет, що займається регіонами. Він покликаний залучати регіональні й місцеві адміністрації до процесу ухвалення рішень на європейському рівні. Цей комітет має багато комісій, які займаються питаннями від регіональної економіки до туризму, молодіжних програм і спорту.
Відповідно до цієї схеми окремі міста у Східній Європі можуть діяти незалежно і цим самим посилювати європейську інтеграцію на мікрорівні. У доповіді говориться: «Регіональна політика ЄС має стати інструментом для створення м'якого кордону між новими членами ЄС та їхніми сусідами, перш за все Україною. На регіональному рівні лібералізація візового та міграційного режиму може бути представлена вздовж західного кордону України».
Інший автор доповіді, Гжегож Громацький з фонду Стефана Баторія у Варшаві, зауважив, що масштаб регіонального спів робітництва добре видно в Карпатському регіоні: «Наприклад, у випадку України майбутній єврорегіон - це Карпати. Він охоплює не тільки Польщу й Україну, а й частини Словаччини, Угорщини й Румунії. Разом вони формують єврорегіон, і я ду маю, що така форма співробітництва на місцевому або регіо нальному рівні має розвиватися» Брежнєва Т., Їжак О., Шевцов А. Євроатлантична інтеграція України: військово-політичні аспекти. – Дніпропетровськ: Пороги. – 2003. – С. 80.
У доповіді зазначається, що саме Західна Україна зазнає найтяжчого удару під час розширення ЄС. Тому автори докумен та закликають розвивати транскордонні проекти, які можуть створити плацдарм для інвестиційної активності в цьому регіоні.
Стан невизначеності, в якому все ще перебуває Україна, призводить до невизначеності в її стосунках з ЄС, з Північно атлантичним альянсом. Так, приміром, 14 березня 2003 р. в «Україні молодій» з'явилася стаття Наталі Дмитренко під заголовком «Україну викинули з Європи»: «У найближчі 10 ро ків Україна не стане членом ЄС. Так чорним по білому запи сано в посланні Єврокомісії «Розширена Європа - сусідство: нові рамки взаємовідносин з нашими східними та південними сусідами» - документі, що регулюватиме стосунки між ЄС та претендентами на членство в Союзі в рамках так званого «кільця друзів». «Десять років - це саме той період, який вста новила Україна для процесу євроінтеграції», - зауважив голова представництва Європейської комісії в Україні Норбер Жустен на прес-конференції, коментуючи новий документ. - Якщо обговорення будуть успішними, то ЄС прийме цей документ, який визначатиме його офіційний політичний курс щодо України... Документ не виключає членства України, але й не встановлює і не визначає, що членство буде обов'язковим» Дмитренко Н. Україну викинули з Європи // Україна молода. – 2003. – 14 березня
.
«Розширена Європа» передбачає насамперед економічну та культурну співпрацю. Україні ще треба стати членом СОТ, що сприятиме створенню зони вільної торгівлі з ЄС. Речник голо ви Єврокомісії Рейо Кемппінен зазначив в інтерв'ю «Німецькій хвилі», що Єврокомісія вважає, що Україна має проблеми з упровадженням реформ і можливий вступ Києва до ЄС зале жить тільки від самої України. Прес-секретар Романо Проді підкреслив, що нині Київ не виконує достатньою мірою Угоди про партнерство і співробітництво між Євросоюзом і Україною. Водночас Єврокомісія в нещодавно оприлюднених пропо зиціях щодо співпраці з Україною та іншими новими сусідами не пообіцяла, однак і не виключила їхнього членства в Євросоюзі. За словами Рейо Кемппінена, Єврокомісія дала ясно зрозуміти, що хоче збільшити підтримку майбутнім сусідам ЄС, які можуть отримати доступ на внутрішні ринки Євросоюзу, якщо впроваджуватимуть реформи.
Хотілось би, щоб стан невизначеності нарешті минув не лише для наших політиків, а й для мас-медіа, які б відтепер діс тали можливість цілком обґрунтовано пропагувати позитивні наслідки перспектив входження України в НАТО, створюючи позитивний імідж Північноатлантичному альянсові. Державницьки налаштовані ЗМІ можуть і повинні всіляко акцентувати увагу читачів на європейській моделі розвитку України, допо могти політичним лідерам пройнятися безальтернативністю саме європейського шляху до вершин цивілізації.
Таким чином, роль ЗМІ в Західному регіоні суттєво зрос татиме. Реалії життя підказують, що, крім внутрішніх проблем, слід буде значну увагу приділяти темі розширення ЄС і, звісна річ, просуванню НАТО на Схід. Можливо, саме регіональні ЗМІ могли б започаткувати розмову про втілення в життя такого собі новітнього «плану Маршалла» для України (скажімо, сила ми того ж таки НАТО), який би став ефективною запорукою демократичності, ринковості, громадянськості однієї з посттоталітарних держав на європейському континенті. Така допомо га дозволила б Україні значно швидше визначитися з геополітичними пріоритетами, відтак знайти належне їй місце на політичній карті світу, розв'язати економічні й соціальні проб леми, орієнтуючись на позитивні здобутки Заходу.
Вищенаведені дані свідчать про суперечливість вітчизняної громадської думки, наявність усталених регіональних і вікових відмінностей. Утім, у кожному регіоні, у кожній віковій та про фесійній групі вже сформувався стійкий прошарок людей, зо рієнтованих на європейські цінності та європейську інтеграцію. Більшість із них підтримує і набуття членства в НАТО. Недос татню підтримку вступу до Альянсу не слід пояснювати виключ но радянськими стереотипами, проросійськими чи антиамериканськими настроями. Значною мірою НАТО-скептицизм обумовлений тим, що громадяни побоюються будь-якої «блоковості» як можливості втягнення у воєнний конфлікт. Істотна частина з них
