Сьогодні потрібен більш відвертий діалог з НАТО на рівні не тільки держави, а й політичної еліти та громадськості. Успіх повномасштабної євроатлантичної інтеграції може бути забез печений у разі її перетворення з суто бюрократичного на сус пільно-політичний проект. Наразі Україна ще не готова до здійснення політики, безпосередньо спрямованої на вступ до Північноатлантичного альянсу, але для того, щоб не згаяти часу, ми маємо зосередитися на військовій реформі, формуван ні механізмів громадянського контролю над армією. Потрібно залучити якнайширше коло політичних сил, експертів для ви роблення основ зовнішньої політики, яка передбачала б повно цінну участь України в європейських справах. Перемога демократичних сил здатна створити якісно нову си туацію, коли на порядку денному безпосередньо постане обго ворення шляхів і конкретних термінів вступу України до НАТО.

РОЗДІЛ ІІ. ПРОБЛЕМА РЕГІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ

НА ШЛЯХУ ДО ПІВНІЧНОАТЛАНТИЧНОГО АЛЬЯНСУ

До загроз регіональній безпеці України слід віднести такі проблеми як іноземна військова присутність на території нашої держави, неврегульованість питання кордонів, нелегальна міграція.

Питання контролю за іноземною військовою присутністю на території країни є надзвичайно складним, болісним і актуальним. Іноземна військова присутність безпосередньо зачіпає інтереси тієї країни, на території якої розташовано іноземні війська. Міжнародна практика знає декілька типових варіантів перебування іноземних військ на чужих територіях.

Перший варіант - окупація країни іноземними військами перед війною, в ході конфлікту або після нього.

Другий варіант – розміщення іноземних військ згідно з підписаним воєнно – політичним договором про союзницькі відносини між країнами у сфері оборони та зовнішньої політики.

Третій варіант – надання в оренду на певний термін для базування іноземних військ шляхом підписання відповідної двосторонньої угоди Пархалина Т. О новой архитектуре безопасности в Европе // Мировая экономика и международные отношения. – 1997. - № 12. – С. 15

.

Іноземна військова присутність на території України обумовлена тією спадщиною, що дісталася від Радянського Союзу, та нездатністю української влади до кінця розв’язати проблему поділу цієї спадщини на свою користь. Через те, що іноземна військова присутність є надзвичайно вразливим чинником для національної безпеки тієї країни, яка надає свою територію для іноземних військ, то відповідне рішення має прийматися вищими органами державної влади цієї країни і мати відповідне законодавче закріплення. Як правило, таке рішення приймається президентом чи парламентом. При цьому обов’язковими є укладення та ратифікація угод чи договорів між країною, яка надсилає свої війська, і державою, яка надає свою територію для їх розміщення.

Метою іноземної військової присутності, як правило, є реалізація інтересів колективної оборони. Як свідчить міжнародна практика, переважна більшість угод про іноземну військову присутність має на меті спільну оборону. Країна , яка надсилає свої війська до іншої держави, зобов’язується боронити її від агресії з боку третіх країн. Сторона , яка надсилає свої війська, зобов’язується дотримуватись таких принципів:

поважати суверенітет, незалежність, територіальну цілісність та національні інтереси тієї країни , на території якої будуть розміщені ці війська;

дотримуватись національного законодавства тієї держави, на території якої вона розташовує свої війська;

не втручатись у внутрішні справи та утримуватись від політичної діяльності в країні, яка надає свою територію для розміщення іноземних військ.

Держава , яка надає свою територію для іноземних військ, має право поширювати виключну юрисдикцію на військовослужбовців та цивільний персонал цих військ стосовно злочинів, пов’язаних з безпекою цієї країни.

Військовий та цивільний персонал не має права претендувати на громадянство та постійне проживання в тій країні, на території якої розташовано цей контингент військ. Держава, що надає свою територію, здійснює контроль за масовим поширенням друкованих видань та інших засобів масової інформації, що належить іноземному військовому контингенту, а також за його комерційною та господарською діяльністю.

Країна, що приймає іноземний військовий контингент, передає йому для використання об’єкти та райони, в яких він розміщується; вони мають бути знову повернуті їй після закінчення терміну перебування цих військ.

Основним документом , яким має керуватися Верховна Рада України та органи виконавчої влади у здійсненні контролю за іноземною військовою присутністю, є Закон “ Про порядок допуску та умови перебування підрозділів збройних сил інших держав на території України”, прийнятий Верховною Радою України 22 лютого 2000 р. Україна на шляху до НАТО: через радикальні реформи до набуття членства / За ред. Г.М.Перепелиці. – К.: ВД “Стилос”, 2004. – С. 112

Особливість цього закону полягає в тому, що він встановлює не тільки порядок допуску та умови перебування підрозділів збройних сил інших держав на території України, а й визначає порядок здійснення контролю за їхньою діяльністю під час перебування в Україні. Закон конкретизує та визначає процедуру реалізації конституційних повноважень Президента України та Верховної Ради України, згідно з якими рішення про допуск підрозділів збройних сил на територію України приймає Президент України.

Пропозиції щодо допуску іноземних військ на територію України подаються до Ради національної безпеки і оборони Міністерством оборони та Міністерством закордонних справ, а вона подає ці пропозиції на розгляд Президентові Україні для прийняття відповідного рішення, яке потім виноситься для схвалення Верховною Радою України.

Згідно з Законом підрозділи іноземних військ можуть бути допущені на територію України тільки у тому разі, якщо метою їхнього перебування є :

участь у спільних зі Збройними силами України заходах щодо вдосконалення бойової