Отже, питання біженців та нелегальної міграції потребують як довготривалих, так і невідкладних заходів з боку держави і в жодному разі не повинні вирішуватися тільки шляхом заборон і обмежень.

Очевидним є те , що російська військова присутність на українській території і членство України в НАТО – речі несумісні, оскільки така присутність суперечить принципу колективної оборони членів Альянсу. Отже, процес набуття Україною членства в НАТО потребує розробки конкретних механізмів, які б забезпечили безконф ліктний характер виведення сил Чорноморського флоту РФ з території України. Такі механізми мають бути впроваджені як на міжнародному рівні, так і на рівні двосторонніх міждержав них відносин.

РОЗДІЛ ІІІ. ПРІОРИТЕТИ УКРАЇНИ В ПРОЦЕСІ НАБУТТЯ

ЧЛЕНСТВА В НАТО НА ПЕРСПЕКТИВУ

Окреслені вище проблеми та інтереси України, пов'язані з євроатлантичною інтеграцією, логічно підводять до питання про шлях та процедури набуття членства в НАТО. Відповідь на це питання потребує визначення умов набуття членства в Альянсі, мотивів та потреб НАТО в приєднанні тих чи інших нових членів.

Значною мірою розширення Альянсу обумовлюється логікою розвитку цієї організації, трансформацією її функції та стратегічних пріоритетів. З початку існування НАТО і дотепер його історія умовно поділяється на два великі періоди. Перший історичний період існування цієї організації припадає на часи «холодної війни», коли Альянс був надзвичайно важливим структурним компонентом біполярного світу, вірніше - біполярного протистояння. Саме ця логіка холодної війни визначала процедуру і мотиви прийняття до НАТО нових членів: до нього в 1952 р. приєдналися Греція і Туреччина, у 1955 р.- Федеративна Республіка Німеччина, у 1982 р. - Іспанія.

Потреба Альянсу в прийнятті нових членів була обумовлена передусім воєнно-стратегічними інтересами, мотивованими блоковим протистоянням з Радянським Союзом та Організацією Варшавського договору. В цьому контексті Греція і Туреччина становили передовий південно-східний фланг НАТО. Геостратегічне розміщення цих країн значно обмежувало можливості впливу Радянського Союзу на регіони Середземномор'я та Близького Сходу. Іспанія також мала важливе воєнно-стратегічне значення з точки зору базування передових сил НАТО.

Німеччина опинилася в епіцентрі військового протистояння, була його переднім фронтом. Невипадково, що на її території було розміщено найбільш розгалужену воєнну інфраструктуру, на якій базувалося найбільше військове угруповання сил НАТО. За рахунок Бундесверу забезпечувалася значна частка сумарного бойового потенціалу сил Альянсу.

Але поряд з воєнно-стратегічними інтересами приєднання кожної з країн було обумовлено певними політичними потребами НАТО, основною з яких з самого його започаткування була потреба в захисті демократичних цінностей. У 50-ті рр. загроза авторитаризму повисла над Грецією. Туреччині в ті часи загрожувало перетворення на теократичну ісламську державу. Членство в НАТО дозволило закріпити в ній світський устрій і утримувати її в фарватері європейських орієнтацій. Приєднання Німеччини до Альянсу великою мірою було спричинене намаганням демократичних країн Заходу унеможливити відновлення німецького реваншизму в цій державі. Вступ Іспанії до НАТО був продиктований нелегким процесом звільнення від спадщини тоталітарного режиму Франко. Молода іспанська демократія потребувала політичної підтримки з боку Альянсу. Отже, названі мотиви та логіка «холодної війни» обумовили процедуру вступу в НАТО, окреслену в статтях 10, 11 Вашингтонського договору. В статті 10 зазначено, що «Сторони можуть за одностайною згодою запросити приєднатися до цього Договору будь-яку іншу європейську державу, здатну втілювати в життя принципи цього Договору і сприяти безпеці в Північноатлантичному регіоні. Будь-яка запрошена таким чином держава може стати стороною в цьому Договорі шляхом передачі свого документа про приєднання на збереження урядові Сполучених Штатів Америки. Уряд Сполучених Штатів Америки повідомить кожну зі сторін про депонування в нього кожного такого документа про приєднання» Bukkwoll T. Ukraine and NATO. The Politics of Soft Cooperation // Security Dialogue . – 1997. - vol. 28. - № 3. – P. 364.

.

Документом про приєднання, як зазначено в статті 11 Договору, має бути ратифікаційна грамота, яка є свідченням того, що країна-кандидат ратифікувала Договір. Отже, приєднання включає обов'язкову процедуру його ратифікації в парламенті згідно з відповідними конституційними процедурами.

Таким чином, базовими вимогами для запрошення країни на членство в НАТО відповідно до Вашингтонського договору є:*

географічне розташування країни: вона має бути державою європейського континенту;*

здатність втілювати в життя демократичні принципи, відданість їм;*

здатність робити внесок у колективну оборону і сприяти безпеці Північноатлантичного регіону.

Обов'язковою процедурою приєднання до НАТО є ратифікація Договору країною-кандидатом.

Другий історичний період існування Альянсу можна означити як постбіполярний. Він характеризується трансформацією міжнародних відносин від біполярної до монополярної системи. Саме під впливом цієї тенденції НАТО змушений суттєво трансформуватися, що зумовлено передусім зниженням традиційної для «холодної війни» воєнної загрози і появою нових «м'яких загроз», окремі з яких, зокрема тероризм, набувають глобального характеру. Такі зміни в міжнародному середовищі змушують НАТО зміщувати акценти у своїй діяльності з суто оборонних питань на без пекові проблеми.

У цей історичний період НАТО набуває нової ролі, що обумовлюється непридатністю механізмів, які стояли на сторожі безпеки в епоху біполярного світу, що викликає регіональну нестабільність і локальні конфлікти. Внутрішня нестабільність нерідко призводить до відтворення авторитарних режимів. Це є прямою загрозою демократичним цінностям, які покликане захищати НАТО.

Головною потребою НАТО