Автори монографії «Євроатлантична інтеграція України: військово-політичні аспекти» Т. Брежнєва, О. Їжак, А. Шевцов означають сучасні модифіковані процедури набуття членства в НАТО як політику «відчинених дверей» Брежнєва Т., Їжак О., Шевцов А. Євроатлантична інтеграція України: військово-політичні аспекти. – Дніпропетровськ: Пороги. – 2003. – С. 80

. З таким формулюванням можна погодитись, оскільки в ньому досить чітко проглядається філософія, яка обумовлює нову логіку розширення НАТО. «Відчинені двері» вказують на те, що формально сюди може ввійти кожен, хто дуже забажає бути присутнім у домі під назвою «Північноатлантичний альянс». Іншими словами, відтепер ініціатива має належати не членам, які можуть запросити, а країнам, що бажають долучитися до членства в Альянсі. Ця ініціатива полягає в тому, що країни, які побажають увійти у ці «відчинені двері», мають подати письмову заяву про такі наміри. І лише після цього члени НАТО розглянуть можливість запросити чи не запросити країну до Альянсу залежно від того, настільки вона відповідає вимогам членства в цій організації.

Унаслідок такої логіки процедура вступу стала більш розширеною в часі і значно поглибленою за змістом. У ній стали чітко проглядатись, дві фази запрошення - політична і юридична. Політична фаза передбачає демонстрацію намірів країни приєднатися до НАТО у вигляді формальної заявки, підкріпленої необхідною внутрішньою процедурою. Заявка є нічим іншим, як політичним рішенням країни про приєднання до Альянсу, і не передбачає ніяких зобов'язань. Разом з тим вона є необхідною передумовою для переходу до другої фази приєднання - юридичної. Проходження політичної фази має переконати членів Альянсу в готовності і спроможності країни-претендента брати на себе юридичні зобов'язання щодо членства в ньому.

Юридична фаза наступає з моменту надання Північноатлантичною радою запрошення країні - претенденту на приєднання до НАТО. Вона включає: підтвердження країною готовності приєднатися до Альянсу; підписання Північноатлантичною радою протоколу про приєднання; ратифікацію країнами-членами НАТО протоколу про приєднання; ратифікацію Північноатлантичного договору країною, яка приєднується; передачу ратифікаційних грамот урядові США Брежнєва Т., Їжак О., Шевцов А. Євроатлантична інтеграція України: військово-політичні аспекти. – Дніпропетровськ: Пороги. – 2003. – С.56

.

Таким чином, логіка, закладена в цих процедурах, передбачає виконання країнами-претендентами цілої низки вимог, викладених у таких документах, як «Дослідження з питань розширення НАТО» та План дій щодо членства в НАТО.

«Дослідження з питань розширення НАТО», оприлюднене і передане країнам - претендентам на членство, стало, по суті, першим документом, який окреслює умови набуття членства в Альянсі в постбіполярний період. У ньому визначено й обгрунтовано основну потребу та мотивацію розширення цієї організації. Процедура приєднання, визначена в Дослідженні, базується на принципах статті 10 Вашингтонського договору. Разом з тим до вимог з набуття членства було внесено позиції, що відбивали нові умови постбіполярного періоду, ключовими з яких стали внутрішня нестабільність і локальні конфлікти, а також заперечення Росії щодо розширення НАТО. З урахуванням цих чинників у Дослідженні висуваються такі додаткові вимоги з набуття членства в Альянсі:

- розв'язання міжетнічних конфліктів, зовнішніх територіальних спорів, а також спорів щодо внутрішньої юрисдикції мирними засобами відповідно до принципів ОБСЄ;

- спроможність зацікавлених країн робити свій військовий внесок не тільки в колективну оборону, а й у підтримку миру та інші нові місії Альянсу;

- відсутність права вето чи «права нагляду» щодо процесу розширення та рішень, які приймаються з цього приводу, з боку країн, що перебувають за межами Альянсу Мостовая Ю. Осторожно: НАТО розширяется! Следующая станция – Украина? // Зеркало недели. – 1997. - № 145. – 12-18 июля.

Рішення про запрошення нового члена до вступу в Альянс приймаються на основі консенсусу, який базується на власній думці кожної країни-члена щодо того, чи може конкретна держава-претендент зробити свій внесок у безпеку та стабільність Північноатлантичного регіону. На підставі такої процедури та вимог, викладених у Дослідженні, на Мадридському саміті НАТО в липні 1997 р. до Альянсу були запрошені перші три країни Центрально-Східної Європи: Польща, Угорщина, Чеська республіка.

У якості механізму, який би дав змогу членам Альянсу пересвідчитись у спроможності країн-претендентів робити відповідний внесок, з ними запроваджувався інтенсивний індивідуальний діалог, який стосувався всього спектра політичних, військових, фінансових питань та аспектів безпеки, пов'язаних із можливим членством у НАТО безвідносно до будь-якого його остаточного рішення. Процес діалогу включає наради в рамках РЄАП, а також періодичні зустрічі в межах постійних сесій Північноатлантичної ради, міжнародних секретаріатів та інших органів НАТО в разі необхідності. Цей процес перебуватиме під постійним контролем з боку міністрів закордонних справ країн-членів Альянсу.

Згодом на Вашингтонському саміті у квітні 1999 р. було ухвалено План отримання членства «Мembership action plan» (МАР), який деталізує і конкретизує процес підготовки зацікавлених країн до членства в Альянсі Шерр Джеймс. Від документів до дій не можна подолати прірву? // Національна безпека і оборона. – 2003. - № 7. – С. 76

. Виконання цього плану має передувати процедурі запрошення до членства. Власне, саме запрошення надається залежно від результатів виконання Плану. У такий спосіб участь у