цивільного контролю над збройними силами Хартія про особливе партнерство між Україною та Організацією Північноатлантичного договору // Політика і час. - 1997. - № 8. – С. 85-88. Державна програма співробітництва України з Організацією Північноатлантичного договору (НАТО) на період до 2001 р., затверджена Указом Президента України від 4 листопада 1998 р. № 1209/98, спрямована на «забезпечення реалізації положень Хартії про особливе партнерство», не містила реформаторського компонента Зарубінський О. Законодавче забезпечення вступу України до НАТО // Національна безпека і оборона. – 2003. - № 7. – С. 8-9. Зафіксувавши, що «стратегічною метою України є повномасштабна інтеграція до європейських та євроатлантич них структур та повноправна участь у системі загальноєвропейсь кої безпеки», вона мала майже виключно зовнішньополітичне спрямування. Що стосується наближення до політичних стандартів НАТО, то в цьому фундаментальному документі на явні хіба що «поступове впровадження в Україні системи цивіль ного керівництва Збройними силами та іншими військовими формуваннями, а також демократичного контролю за їх діяль ністю» та «вивчення практики участі законодавчих, судових, урядових і неурядових структур, ЗМІ держав-членів НАТО та країн-партнерів у створенні та підтримці належних цивільно-військових відносин у державі» Зарубінський О. Законодавче забезпечення вступу України до НАТО // Національна безпека і оборона. – 03. - № 7. – С. 8-9.
Символічним кроком уперед стала аналогічна програма на 2001-2004 рр. Цей документ містить завдання «сприяння по ширенню принципів демократії, додержання прав і свобод лю дини і громадянина, верховенства права». Серед напрямів спів робітництва - ознайомлення з практикою участі законодавчих, судових, урядових і неурядових установ, ЗМІ держав-членів НАТО та держав-партнерів у створенні та підтримці належних цивільно-військових відносин; використання досвіду держав-членів НАТО для розроблення стратегії впровадження демократичного цивільного контролю над оборонною сферою України; удосконалення національного законодавства з питань правового регулювання цивільно-військових відносин; упрова дження за сприяння експертів НАТО механізму забезпечення демократичного цивільного контролю за діяльністю правоохо ронних органів та сил внутрішньої безпеки; запозичення досвіду держав-членів НАТО та держав-партнерів у реформуванні сил внутрішньої безпеки, визначенні їхнього статусу та порядку за стосування Україна на шляху до НАТО: через радикальні реформи до набуття членства / За ред. Г.М.Перепелиці. – К.: ВД “Стилос”, 2004. – С. 173-174. .
Проте й тут безпосередня прив'язка поглиблення співпраці до внутрішніх реформ відсутня. Натомість серед аргументів на користь розвитку відносин з НАТО наводиться його власне ре формування. У програмі зазначено, що «протягом двох останніх років Північноатлантичним альянсом було здійснено важливі кроки щодо його зовнішньої адаптації та внутрішньої реоргані зації...» Там же. – С.174
. Зафіксовано, що Україна, замість інтеграції, «активізує свою діяльність, спрямовану на поглиблення конструктивного співробітництва з Організацією Північноатлантичного догово ру». Обидві державні програми в їх політичній частині були, безумовно, кроком назад від положень Хартії про особливе партнерство. Справді особливим партнерство України з НАТО стає після офіційного проголошення Києвом курсу на вступ, тобто на повну інтеграцію.
Донедавна успішно розвивалася хіба що співпраця у війсь ковій сфері, зокрема у проведенні навчань, підготовці кадрів, забезпеченні сумісності обладнання та процедур управління військами. Але коли йшлося про реформування армії та воєн но-політичної сфери загалом, упровадження обов'язкового для демократичної держави громадянського контролю над армією, силовими структурами, тут ми майже не просунулися. За ос новними показниками Україна не наблизилася до стандартів Альянсу. За умов, коли на практиці завдання інтеграції в цю євроатлантичну структуру не ставилося, можна було вважати, що має місце співробітництво, яке, попри далеко не повне виконання погоджених планів, більш-менш задовольняло обидві сторони і не містило складних завдань.
Певна непослідовність у ставленні до НАТО особливо поміт на на фоні постійних наполегливих спроб зближення з ЄС. У червні 1998 р. було прийнято Постанову Кабінету Міністрів «Про запровадження механізму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу» і створено Міжвідомчу координаційну раду та Центр порівняльного аналізу при Мініс терстві юстиції для визначення відповідності проектів законів та інших нормативних актів законодавству ЄС. У Верховній Раді розроблено програму гармонізації законодавства України з зако нодавством ЄС. Президент України Л.Д.Кучма в інавгураційній промові 30 листопада 1999 р. зазначив: «Підтверджуючи свій європейський вибір, ми ставимо за стратегічну мету вступ до Європейського Союзу. Вимоги до членів ЄС багато в чому збі гаються з завданнями, які планується вирішувати у внутрішній сфері. І насамперед тими, що стосуються якості життя народу» Поті Ласло. Безпосереднє сусідство України з ЄС: закриті кордони чи нові імпульси до співпраці? Матеріали міжнародного “круглого столу експертів” ( м. Ужгород, 7-9 листопада 2002 р.). – Ужгород, 2002. – С. 32. У Посланні Президента до Верховної Ради України «Україна: поступ у XXI століття. Стратегія економічного та соціального розвитку на 2000-2004 рр.» отримав подальший розвиток еко номічний складник західного вектора зовнішньої політики. У розділі «Стратегічні пріоритети» зокрема зазначено: «Базовою основою нашого дальшого розвитку є і європейський вибір, від даність України загальнолюдським цінностям, ідеалам свободи та гарантованої демократії. Український народ вистраждав своє суверенне право долучитися до цих цінностей» Про внутрішнє і зовнішнє становище України у 2000 р.: Послання Президента України до Верховної Ради України. 6 березня 2001 р.
http://
.
Усе це ускладнює логічне пояснення як паузи у зближенні з НАТО, так і її несподіваного завершення. Інтеграція радикально відрізняється від співпраці насамперед тим, що передбачає гли бокі внутрішні перетворення, цільове просування до критеріїв членства. Наскільки відповідальним і обґрунтованим,
