Інший базовий стратегічний інтерес України до НАТО пов'язаний передусім з тими сприятливими умовами, які надає членство в Альянсі для зміцнення демократичних цінностей і розбудови громадянського суспільства в нашій країні. Отже, вступ України в НАТО - це реалізація її цивілізаційних інтересів. Він означатиме входження України в європейську цивілізацію. Іншою альтернативою є євразійський напрямок, де нас очікує спільнота країн Співдружності з авторитарними чи напівавторитарними режимами, «тіньовою» економікою, маргіналізованим і духовно спустошеним суспільством.

Членство в НАТО надає вагомі гарантії збереження національної ідентичності та єдності української нації. Перебування в спільноті цивілізованих демократичних країн - членів Альянсу сприяє формуванню української національної еліти, орієнтованої на національні та європейські цінності, розвиткові української національної культури та культури національних меншин України.

У контексті реалізації зазначених національних інтересів чіткого окреслення потребують безпекові проблеми, вирішення яких пов'язане з процесом євроатлантичної інтеграції. У роботі зокрема здійснено ідентифікацію нових загроз регіональній безпеці після другої хвилі розширення НАТО та механізмів їх нейтралізації, дано оцінку балансу сили в регіоні, висвітлено такі проблеми, як неврегульованість питання кордонів, нелегальна міграція, територіальні питання та міжетнічні суперечки.

Велику увагу слід приділити розв'язанню проблеми іноземної військової присутності. Адже очевидним є те, що російська військова присутність на українській території і членство України в НАТО - речі несумісні, оскільки така присутність суперечить принципу колективної оборони членів Альянсу.

Отже, процес набуття Україною членства в НАТО потребує розробки конкретних механізмів, які б забезпечили безконфліктний характер виведення сил Чорноморського флоту РФ з території України. Такі механізми мають бути впроваджені як на міжнародному рівні, так і на рівні двосторонніх міждержавних відносин.

На національному рівні такі механізми передбачають передусім створення внутрішніх юридичних, економічних і політичних умов для ліквідації російської військової присутності на території України.

Таким чином, вирішення цього складного комплексу проблем виведення сил ЧФ РФ з української території в процесі набуття Україною членства в НАТО потребуватиме їх винесення на тристоронній або багатосторонній рівень з обов'язковою участю провідних країн НАТО, передусім США.

Важливим складником реалізації євроатлантичного курсу є оцінка внутрішньої готовності України до набуття членства в НАТО, того, наскільки вона відповідає політичним та військовим критеріям членства в Альянсі і як українське суспільство ставиться до вступу України в Альянс.

Громадська думка в Україні стосовно оцінок Північноатлантичного альянсу відрізняється від аналогічних показників у країнах Центральної-Східної Європи та Балтії. Основна відмінність — нижчий відсоток підтримки вступу до НАТО порівняно з ідеєю вступу до ЄС. Так, наприклад, рівень підтримки вступу до НАТО загалом по Україні за різними даними коливається від 19 до 33 відсотків, тоді як підтримка вступу до Євросоюзу - від 45 до 65 відсотків. У більшості країн ЦСЄ та Балтії, навпаки, рівень підтримки НАТО загалом перевищує підтримку вступу до Євросоюзу. Є два пояснення цього феномена: по-перше, більш глибока вкоріненість в українській громадській думці стереотипів радянської доби щодо ворожої та агресивної природи Альянсу, по-друге, практична віддаленість України від вступу в ЄС, що робить неактуальними страхи та побоювання.

У регіональному вимірі ситуація має такий вигляд. Жителі Західного та Північного регіонів схильні вважати НАТО оборонним союзом; майже поділилися оцінки між оборонним союзом та агресивним воєнним блоком у Києві, Центральному, Північно-Західному та Південно-Східному регіонах. Образ НАТО як агресивного воєнного блоку переважає в Криму, Східному, Південному, Південно-Західному та Північно-Східному регіонах.

Втім, недостатню підтримку вступу до НАТО не слід пояснювати виключно радянськими стереотипами, проросійськими чи антиамериканськими настроями. Значною мірою НАТО- скептицизм обумовлений побоюванням громадян щодо будь-якої «блоковості» як можливості втягнення у військовий конфлікт. Значна частина населення вважає приєднання до НАТО занадто дорогим для бідної держави проектом. Ефективний вплив на громадську думку має бути зорієнтований на подолання цих стереотипів, що випливають з низької обізнаності громадян країни щодо реальних переваг членства в НАТО. Велику роль у подоланні зазначених стереотипів відіграють засоби масової інформації.

Поряд із вирішенням проблем євроатлантичної інтеграції на концептуальному рівні постає низка питань, пов'язаних із практичною реалізацією євроатлантичного курсу України, процедурою набуття членства в НАТО. Розв'язання цих питань потребує побудови та реалізації цілком вивіреної стратегії набуття членства в НАТО на короткотермінову та середньотермінову перспективу.

Така стратегія повинна враховувати весь комплекс зовнішньополітичних та внутрішньополітичних, об'єктивних і суб'єктивних умов, які складаються в певний історичний проміжок часу.

Стратегія дій на короткотермінову перспективу має бути підпорядкована досягненню головної мети, а також проміжних цілей. Головною метою на короткотермінову перспективу є отримання запрошення від країн НАТО на приєднання до Альянсу. Проміжні цілі мають бути спрямовані на здійснення головної мети. Вони полягають у забезпеченні двох вимог збоку НАТО: досягнення довіри до України і її здатності робити внесок у колективну спроможність Альянсу, тобто спроможність виконувати відповідні зобов'язання.

Отже, довіра до України як необхідний чинник набуття членства в Альянсі формується створенням відповідних об'єктивних та суб'єктивних передумов. Але не менш важливим чинником, який формує довіру і підвищує шанси на вступ України в НАТО, є її спроможність робити внесок у виконання Альянсом його функцій.

Стратегія дій України щодо членства в НАТО на