У внутрішніх дискусіях щодо національних інтересів і зов нішньополітичних пріоритетів НАТО має вигляд найбільш суперечливого партнера. Так, за даними опитування Центру «Соціальний моніторинг» та Українського інституту соціальних досліджень, проведеного після оприлюднення рішення РНБО про намір вступити до цієї організації (у червні та листопаді 2002 р.), на запитання про те, що собою являє НАТО (рес пондент міг обрати не більше трьох варіантів відповіді), 26% і 29% опитаних відповіли, що це - найпотужніша і найвпливовіша воєнно-політична структура сучасності; 20% і 22% - агре сивний воєнно-політичний блок; 17% і 22% - «світовий жан дарм, що стоїть на сторожі інтересів найбагатших країн Заходу»; 19% і 18% - оборонний союз; 20% і 17% - миротворча організація Український монітор // Центр миру, конверсії та зовнішньої політики України. – Тижневик № 23. – 2003.http: //www.foreignpolicy.org.ua/ua/headlines/society/opinion/archive.shtml#top

.

Частина політичної еліти - ліві - та чимало представників так званих центристів мають такі самі успадковані органічні перестороги щодо Альянсу; решта з них виходять з того, що це щонайменше - незручний і занадто вимогливий партнер, який сповідує якісно відмінні цінності. Навіть послідовні прихиль ники вступу до Альянсу мають зважати на суспільні настрої.

Цікаво, що НАТО концентрує на собі негатив, якого прак тично немає чи принаймні набагато менше, ніж у сприйнятті тих держав, що визначають його політику. Крім того, все ще надзвичайно потужним є російський чинник, певною мірою суміщений з європейським вибором своїм зближенням з ЄС; він усе ще відіграє виразну антинатовську роль. На цьому фоні вибору на користь «повної євроатлантичної інтеграції» при хильність до нездійснених, але зручних позаблоковості та двовекторності продовжує становити гідну конкуренцію.

За даними загальноукраїнських соціологічних опитувань Центру ім. Олександра Разумкова громадяни швидше не готові підтримати вступ до Альянсу. Цим Україна відріз няється від своїх західних сусідів та країн Балтії. Характерно що рівень підтримки вступу до ЄС в Україні є не меншим, ніж у країн-кандидатів.

Очевидно, що імідж цієї організації надто ідеологізований і в масовій свідомості тісно пов'язаний з «імперіалізмом». Показовим є те, що влада не поспішає змінити ставлення українських громадян до НАТО і при цьому не цурається привносити антизахідні ідеї в масову свідомість. Слід зважати на те, що провладними силами в ході минулих виборів (2002 р.) Захід розглядався інколи не як парт нер, а як ворог. Влада не тільки використовувала для цього крайніх лівих та крайніх націоналістів, а й сама відповідно коментувала, хоч і стримано, небажані для неї зовнішні впливи

Мусимо констатувати, що загальне ставлення до Альянсу дає можливість владі в разі потреби не тільки відносно легко загальмувати курс на євроатлантичну інтеграцію чи відмови тися від нього, а й знайти підтримку таких дій у суспільстві. Це накладає відбиток хиткості, непевності на сучасну конструкцію відносин України і НАТО.

Але безумовно має слушність відомий англійський фахівець Джеймс Шерр Sherr James. The future of NATO – Ukraine cooperation: a Western perspective // National security and Defense. – 2000. - № 8 – PP. 42-43

, коли стверджує, що Україна постраждає й у випадку, якщо Брюссель не вияв лятиме ентузіазму в здійсненні погоджених планів, і в разі, коли вона сама не буде сумлінно їх виконувати.

Неадекватність сприйняття Альянсу призводить до непра вильного розуміння його реального місця в системі міжнарод них відносин і значення співпраці з ним. По-перше, він є не від'ємною частиною Заходу, однією з несучих конструкцій сучасного світоустрою і не може бути штучно виділений з-по між інших споріднених структур, як це відбувається в масовій свідомості українців. По-друге, з огляду на загальноєвропейські процеси ставлення до західних партнерів, зокрема Північно атлантичного альянсу, не може бути відокремлене від позиції щодо демократичних цінностей. Альянс не є їх випадковим чи другорядним носієм. Навпаки, він відіграє особливу роль в їх захисті та консолідації.

Трактування європейського вибору не тільки в геополітичному сенсі, а і як моделі суспільного розвитку має й суто прак тичні детермінанти. Для вирішення внутрішніх проблем країна конче потребує залучення додаткових зовнішніх ресурсів. Крім того, очевидно, що на сучасному етапі і тим більше в перспек тиві оптимальним форматом вирішення багатьох питань національного буття є міжнародний рівень. Ключовими в цьому сенсі є гарантування безпеки та оптимізація умов розвитку. З огляду на ці орієнтири видаються цікавими твердження, наведені в спеціалізованій доповіді «Євроатлантична інтеграція України: сучасний стан та перспективи», що увійшла до Пос лання Президента Верховній Раді 2003 р. У ній зазначено: «Вибір Україною основних стратегічних партнерів - це також питання ефективності нашого включення в існуючу систему розподілу функцій і ролей у сучасному геополітичному та геоекономічному просторі. Він ґрунтується на стратегічному ба ченні шляхів розвитку держави, її національних інтересів і за собів їх реалізації. Усвідомлюючи важливість мати