У цьому контекстi я ще раз пiдтверджую чиннiсть пропозицiї Президента України провести в Ялтi третю зустрiч грузинської та абхазької делегацiй в рамках заходiв iз змiцнення довiри, пiдвищенню безпеки та розвитку спiвробiтництва.

Президент України Леонiд Кучма запропонував найбiльш реальний на сьогоднi, на наш погляд, план врегулювання Приднiстровського конфлiкту, в основу якого покладено принцип "набутого статусу", прийнятний для всiх сторiн конфлiкту. Сьогоднi ми спiльно з ОБСЄ вивчаємо питання реорганiзацiї миротворчої мiсiї у регiонi на основi миротворчих контингентiв з України, Росiї, а також iнших країн ОБСЄ. Сподiваємося, що у пiдсумку цi iнiцiативи реанiмують миротворчий процес та сприятимуть вирiшенню проблеми.

Здатнiсть забезпечувати адекватну вiдповiдь на загрози миру у будь-якому куточку планети завжди залишатиметься головним мiрилом довiри до Органiзацiї Об'єднаних Нацiй. Надаючи особливого значення дотриманню цього принципу, ми вважаємо, що сьогоднi його конкретним виявом має бути пiдвищена увага до проблем Африканського континенту. Людськi страждання тут у результатi внутрiшнiх конфлiктiв та мiждержавних вiйн набули непорiвняного з бiдами у жоднiй iншiй частинi планети масштабу.

Україна вже сьогоднi робить практичний внесок у мiжнароднi зусилля пiд егiдою ООН з метою врегулювання конфлiктiв в Африцi. Наша держава також налаштована розширювати коло своїх економiчних та торговельних партнерiв на африканському континентi. У цьому зв'язку хотiв би повторити слова Президента України Леонiда Кучми пiд час засiдання Ради Безпеки на найвищому рiвнi: "Ми вiримо у наближення "столiття африканського вiдродження" i готовi сприяти цьому процесу".

Хотiв би наголосити, що при врегулюваннi конфлiктiв на Африканському континентi у нас, як у iнших членiв мiжнародного спiвтовариства, немає iншої альтернативи, нiж виходити з необхiдностi повного i неухильного дотримання принципiв суверенiтету, полiтичної незалежностi i територiальної цiлiсностi країн регiону.

На цьому особливо доречно наголосити стосовно конфлiкту в Демократичнiй Республiцi Конго - найбiльш серйозному виклику миру на зламi двох столiть. Україна закликає сторони конфлiкту до забезпечення виконання у повному обсязi всiх вiдповiдних вимог Ради Безпеки, а також власних зобов'язань щодо мирного врегулювання.

Серйозним випробуванням для Органiзацiї стали цьогорiчнi подiї в Сьєрра-Леоне, якi пiдтвердили важливiсть консолiдацiї зусиль мiжнародного спiвтовариства для пiдвищення ефективностi миротворчої дiяльностi ООН.

Хотiв би пiдтвердити нашу принципову позицiю щодо необхiдностi подальшого змiцнення ефективностi режиму санкцiй проти ангольського антиурядового угруповання УНIТА. Ми переконанi, що зменшення можливостей УНIТА продовжувати вiйну є необхiдною передумовою для вiдновлення миру в Анголi. Не можна також забувати, що санкцiї мають супроводжуватися бiльш широкими зусиллями з метою розв'язання цього довготривалого конфлiкту. ООН потребує бiльш енергiйної та чiткiше визначеної полiтики, спрямованої на прискорення повернення миру в Анголу.

Не можуть не вселяти оптимiзму останнi подiї навколо врегулювання в Сомалi, де багатостраждальний народ важко, але наполегливо долає перешкоди на шляху до миру i стабiльностi. Україна вважає, що лише збереження єдностi Сомалi є передумовою всеосяжного врегулювання у цiй країнi.

Ми також з оптимiзмом вiдзначаємо, що за рiк, що минув, зроблено важливий крок вперед на одному з напрямкiв близькосхiдного мирного процесу - iзраїльсько-лiванському. Повне виконання Iзраїлем резолюцiї 425 (1978) Ради Безпеки ООН та виведення ним вiйськ з територiї пiвдня Лiвану стало вагомою подiєю, яка створила новi умови для подальшого просування всього процесу.

Україна сподiвається i на прорив у загальмованому переговорному процесi сторiн на iзраїльско-сирiйському напрямку та закликає сторони якомога скорiше поновити його.

Ми уважно стежимо за просуванням вирiшення серцевинної проблеми близькосхiдного врегулювання - Палестинського питання. Вiримо, що полiтична мудрiсть i далекогляднiсть iзраїльської та палестинської сторiн дадуть їм можливiсть знайти взаємоприйнятнi компромiснi рiшення. Ми вiтаємо ухвалу Палестинської центральної ради вiд 10 вересня щодо перенесення термiну проголошення Палестинської держави. Україна сподiвається, що завдяки зусиллям обох сторiн та за сприяння ко-спонсорiв мирного процесу право палестинського народу на самовизначення та власну державнiсть буде нарештi реалiзоване.

Добре відомо, що в сучасних умовах миротворча діяльність набуває все більшого значення в розбудові глобальної та регіональної системи безпеки. Все це певною мірою впливає на розвиток оборонної політики та воєнних доктрин не тільки України, але й всіх держав континенту.

Ця еволюція пов'язана, насамперед, зі зміною пріоритетів оборонної політики європейських держав, трансформацією шляхів застосування збройних сил. Особливістю є те, що збройні сили європейських держав все частіше залучаються до виконання більш обмежених та менш інтенсивних завдань: від миротворчої діяльності до пошуково-рятувальних операцій та спостереження.

Як відомо, Україна з самого початку свого незалежного існування активно виконує рішення Ради Безпеки ООН щодо надання контингентів збройних сил, допомоги і відповідних засобів обслуговування, необхідних для підтримання миру і безпеки.

Аналіз сучасних миротворчих операцій дозволяє сформулювати загальні принципи та вимоги, яких мають дотримуватись в ході таких місій:

мають бути чітко сформульовані загальне політичне завдання та мандат;

наявність точних вказівок та політичного контролю з боку організації, що надала мандат;

згода країни, на території якої розгортається миротворча місія, щодо її проведення;

гнучке політичне керівництво, можливість корегувати мандат зі зміною політичної обстановки;

чіткі, зрозумілі правила застосування сили, які враховують ситуацію у регіоні конфлікту.

Всі перелічені принципи мають враховуватися під час прийняття рішення на участь українських військовослужбовців в тій чи іншій операції.

На наш погляд, в основу теорії та практики миротворчих операцій повинні бути покладені п'ять найважливіших аспектів:

наявність гнучкої, адаптованої до сучасних умов доктрини;

визначення принципів комплектування особового складу;

досягнення відповідного рівня бойової підготовки з використанням механізму проведення спільних багатонаціональних навчань;

об'єднання зусиль військових та інших державних організацій (таких як міліція,