Контракт – це письмово оформлена угода двох або більше суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності та їх іноземних контрагентів, спрямована на встановлення, зміну або припинення їхніх взаємних прав і обов’язків у зовнішньоекономічній діяльності.

У міжнародній комерційній практиці використовується багато різновидів зовнішньоторгових договорів, структура, зміст та особливості яких визначаються видом зовнішньоекономічної операції, яку вони супроводжують.

Серед них є, наприклад, такі: зовнішньоторгові договори купівлі-продажу, підряду, франчайзингові, ліцензійні, лізингові та біржові угоди, договори страхування, перевезення, позики тощо.

Проте, найчастіше у зовнішньоторговій практиці застосовується договір міжнародної купівлі-продажу.

Права, обов’язки і відповідальність партнерів за угодою згруповані в окремих розділах:

преамбула (визначення сторін);

предмет контракту;

кількість (або ціна та кількість контракту);

базові умови поставки товарів;

ціна та загальна сума контракту;

якість товару;

термін та умови поставки;

умови платежу;

умови передавання-приймання товару;

гарантії, претензії;

пакування та маркування товару;

відвантаження товару;

санкції;

страхування;

форс-мажорні обставини;

арбітраж;

інші умови;

юридичні адреси, поштові й платіжні реквізити сторін.

Вищенаведена структура контракту є зразком. При оформленні контрактів окремі розділи можуть бути об’єднані або введені інші.

Надруковані та завізовані контракти підлягають остаточній перевірці оперативними працівниками та парафуються (візуються) коротким підписом в одному з нижніх кутків кожної сторінки. Працівник, що підтвердив контракт, несе повну відповідальність за правильність тексту, зокрема і перекладу на іноземну мову.

Як правило, друкують два оригінали контракту, які підписуються безпосередньо присутніми на переговорах представниками обидвох контрагентів, котрі мають право підпису комерційних документів за посадою, що займають, або за довіреністю. Кількість підписів з кожного боку визначається юридичним статусом контрагента. Зовнішньоторгові контракти з боку українських організацій підписуються, як мінімум, двома особами, які мають на це право.

Якщо з української сторони у зовнішньоторговій угоді беруть участь декілька організацій, вона може бути підписана більше ніж двома особами. Відповідальність по зобов'язаннях підписаного договору несе організація, від імені якої підписана угода, або у контракті встановлюється солідарна відповідальність усіх українських організацій, що його підписали.

Підписаний оригінал контракту обліковується у планово-економічному відділі, валютно-фінансовому відділі, бухгалтерії та здається на зберігання у призначений порядком діловедення підрозділ фірми [10, с.21].

Для організації оперативного виконання контракту фірма має декілька копій контракту. У тих випадках, коли умови контракту накладають особливі обов'язки на функціональні відділи, наприклад, транспортний, відділ технічного обслуговування та інші, їм передаються ксерокопії контрактів, або його відповідних розділів. Якщо умови контрактів містять зобов'язання, виконання яких залежить від постачальників експортних або замовників імпортних товарів, доцільно висилати їм копії контрактів.

Контракт може бути укладений у письмовій, усній, частково в письмовій і частково в усній формах. Українське законодавство вимагає обов'язкового укладання у письмовій формі не тільки контрактів, але й оферти, акцепту або будь-якого іншого прояву намірів. У міжнародній практиці угоди часто укладаються в усній формі – телефоном, на аукціонах, біржах. Проте домовленість потім обов'язково підтверджується письмовим контрактом, підписаним обома сторонами.

Права та обов'язки за контрактом виникають з моменту, коли він вважається укладеним, тобто після його підписання, якщо у ньому не зазначений інший строк набуття ним чинності. Датою укладання є дата його підписання.

Якщо контракт укладається листуванням, то момент його укладання визначається по-різному. В Англії, США, Японії, Швейцарії контракт вважається укладеним в момент відсилання письмового акцепту, у Франції, ФРН, Італії, Австрії – у момент одержання оферентом акцепту. Це стосується і видачі замовлень.

Пропозиція укласти контракт, зроблена усно, телефоном або телеграфом, веде до його укладання в момент, коли прийняття пропозиції стане відомим особі, що зробила пропозицію[14, с.117].

1.2. Проблеми, які виникають у процесі реалізації зовнішньоекономічних контрактів ПП „Малярчук”. Огляд літературних джерел за проблемою реалізації зовнішньоекономічних контрактів ПП „Малярчук”

Укладання зовнішньоекономічної угоди являє собою досить об’ємний і складний процес, реалізація якого викликає немало труднощів і проблем, вимагає неабияких зусиль та знань.

Процес реалізації зовнішньоекономічних контрактів характеризується великою кількістю зворотних зв'язків між різноманітними етапами і значними розбіжностями в рівні агрегування останніх.

У зв'язку з цим робота над кожним етапом може містити в собі значну кількість повторів, а також ускладнюватися суттю, трудомісткістю і великими обсягами робіт з інформаційно-аналітичного забезпечення, оформлення відповідних формальностей, обробкою необхідної документації.

В сучасних умовах організації не володіють необхідною для ефективної реалізації контрактів ЗЕД інформацією ні про себе, ні, тим більше, про зовнішнє оточення і перспективи змін у ньому.

На підприємствах, як правило, немає компетентних менеджерів, спроможних забезпечити розробку і реалізацію ефективної угоди співпраці підприємства з іноземним контрагентом.

Саме тому проблемам реалізації зовнішньоекономічних контрактів та пошуку шляхів їх вирішення відведено чільне місце у працях як багатьох американських, німецьких чи японських фахівців-економістів, так і у вітчизняних дослідників особливостей зовнішньоекономічних зв’язків.

Отже, спробуємо прослідкувати за проблемами, що мають місце у ході процесу реалізації зовнішньоекономічних контрактів підприємства, починаючи із укладення самої угоди і завершуючи втіленням її у життя шляхом виконання контрактних зобов’язань.

Чи не основним етапом реалізації зовнішньоекономічних контрактів вважається формулювання відповідних статей угоди, оскільки саме вони служать орієнтиром для наступних кроків, вибір їх є найвідповідальнішим моментом зовнішньоекономічної операції.

Автори виділили ряд запитань, які можуть виникнути при укладанні і виконанні зовнішньоекономічної угоди, а саме:

що потрібно для того, щоб угода вважалася укладеною;

коли переходить право власності на товар;

коли переходить ризик випадкової втрати товару;

хто зобов'язаний застрахувати товар і заплатити за страховку;

хто зобов'язаний організувати транспортування товару і заплатити за транспортування;

хто зобов'язаний сплатити мита, податки, збори;

коли вважається, що сторона договору виконала усі свої зобов'язання, що виникли в результаті укладання договору;

наслідки невиконання договору;

неможливість виконання [7, с.22].

Кириченко О.А., наприклад, зазначив, що якщо продавець не виконав або неналежним чином виконав свої зобов'язання за