і про них частіше згадували як про політичне гасло, у зв'язку з яким не виправдалися сподівання, а також як про дестабілізуючий чинник та неефективний інструмент економічної політики. СП, які ще й користувалися пільгами, здійснювали масовий імпорт товарів некритичного значення, котрі, як правило, агресивно заміщували товари національного виробництва. Причому приблизно таку саму роль СП відігравали і протягом років незалежності України. Так, за даними Державної податкової служби, близько 90 % ввезення курячих ніжок сумнівної споживчої якості наприкінці 90-х років – це справа СП, які взагалі руйнують вітчизняне виробництво. А в найгірших випадках про СП казали та кажуть як про інститут, пов'язаний з відмиванням нелегальних грошей та взагалі кримінальним бізнесом. Саме в цьому зв'язку значну частку пільг, які спочатку надали СП, було скасовано, що обґрунтовувалося, зокрема, Радою національної безпеки і оборони України. Так, згідно з оцінками фахівців Ради, щорічний обіг СП – 1,6 млрд. дол. – не є достатнім аргументом для проведення масованої підтримки СП, оскільки поки що ця форма господарювання в Україні характеризується мізерними інвестиціями та значними збитками для держави.
Після колапсу СРСР та сталих господарських зв'язків між підприємствами колишніх республік, а також перетворення міжреспубліканських контактів на міжнародні актуальним завданням став розвиток кооперації виробництва на пострадянському просторі, зокрема у формі створення СП. Причому функціональні особливості СП ведуть до того, що саме у такий спосіб здійснюється основна частина взаємних прямих інвестицій. Щоправда, серйозною вадою такого співробітництва є концентрація значного його сектору у невиробничих секторах.
Найбільшу кількість СП було створено між Україною та Росією: станом на 2000 р. тільки на території нашої держави було зареєстровано 550 таких структур. Це становило 13 % від загальної кількості СП на території України. Причому саме у формі СП було опосередковано 72 % загального обсягу прямих інвестицій до України з РФ [16].
Прикладом створення українсько-російських СП є взаємодія українських та російських суб'єктів комерційної діяльності в рамках транснаціональних утворень – фінансово-промислових груп (ТФПГ) Росії. У таких проектах беруть участь такі вітчизняні підприємства, як Центральне конструкторське бюро "РИТМ" (ТФПГ "Точність"), Ніжинський науково-виробничий комплекс "Прогрес" (ТФПГ "Точність"), Корюківська фабрика технічного паперу (ТФПГ "Славянская бумага"), м'ясопереробне підприємство "Прикарпаття" (ТФПГ "Росагропром"), Чернігівський м'ясокомбінат (ТФПГ "Росагропром").
Значно менше, ніж з РФ, було створено СП з Білоруссю. Прикладами таких українсько-білоруських СП є:
СП "Атлант-Україна" з участю Мінського заводу холодильників з організації сервісного обслуговування холодильників "Атлант";
білорусько-українське підприємство "Євролуч" у м. Сімферополь з випуску наручних годинників із комплектуючих AT "Мінський годинниковий завод";
СП, що було утворено ВО "Гомсельмаш" та тернопільським комбайновим заводом із виробництва в Тернополі кормозбиральник комбайнів "Полісся-250";
білорусько-українське СП "Вітязь" зі складання телевізорів у Києві з комплектуючих Вітебського телевізорного заводу [16].
Особливістю процесу створення українських СП є їх орієнтація на виробництво товарів, якими національний та світовий ринки є відносно насиченими (деякі підгалузі сфери послуг, виробництво комп'ютерної техніки). Можна відзначити й концентрацію левової частини СП у столиці держави – місті Києві, а також у провідних промислових центрах країни.
Міжнародне співробітництво у формі СП з участю українських суб'єктів господарювання відбувається не тільки на території нашої держави, а й за її межами, щоправда, в значно менших обсягах. Наприклад, на території Білорусі в 2000 р. було зареєстровано 12 СП з участю вітчизняного капіталу. Найбільшим з них є білорусько-українське СП ЗАТ "Таврія-Мінськ" з виробництва легкових автомобілів "Таврія" для інвалідів.
3.2. Спільні підприємства у контексті чинного законодавства
Важливе значення для розвитку економіки України має залучення іноземних інвестицій. При цьому, актуальним є використання таких механізмів, які передбачають залучення іноземного капіталу в значних обсягах.
Стаття 3 Закону України "Про режим іноземного інвестування" визначає, що однією із форм здійснення іноземного інвестування в Україні є часткова участь іноземних інвесторів у підприємствах, що створюються спільно з українськими юридичними і фізичними особами, або придбання частки діючих підприємств [20].
Спільні підприємства, які створюються компаніями двох або більше країн, дають можливість поєднати ресурси, досвід, зв'язки. Створення спільних підприємств в Україні на сьогодні є актуальним та позитивним, оскільки спільні підприємства дають значні інвестиції та нові технології управління, стимулюють процес виробництва в Україні конкурентоспроможної продукції, полегшують її вихід на міжнародні ринки.
Чинне законодавство України виділяє спільні підприємства в окрему групу підприємств, для яких передбачено певні особливості створення і діяльності. Зокрема, у випадках створення спільних підприємств на основі об'єктів державної та комунальної власності обов'язковим є проведення екологічного аудиту (стаття 12 Закону України "Про екологічний аудит"). Законодавством про приватизацію встановлено відмінний порядок приватизації державної частки у спільних підприємствах: приватизація акцій (часток, паїв), що перебувають у державній власності, у майні спільних підприємств з іноземними інвестиціями, проводиться відповідно до установчих документів спільних підприємств. Для спільних підприємств, заснованих за участю іноземних юридичних і фізичних осіб, встановлено особливий порядок набуття права власності на земельні ділянки несільськогосподарського призначення (стаття 82 Земельного кодексу України).
У зв'язку з цим вважаємо, що актуальним є дослідження їх правової природи, встановлення основних засад їх діяльності та особливостей у порівнянні з іншими видами підприємств.
Найперше розглянемо, як поняття спільного підприємства з'явилося в українському законодавстві.
Закон Української РСР від 27 березня 1991 року № 887-XII "Про підприємства в Українській РСР" відповідно до форм власності, встановлених Законом Української РСР "Про власність", визначав наступні види підприємств:
індивідуальне підприємство, засноване на особистій власності фізичної особи та виключно її праці;
сімейне підприємство, засноване на власності та праці громадян Української
