пов'язане з наближенням країн одна до одної внаслідок динамізму сучасного мобільного зв'язку, відносного здешевлення транспортних засобів та розвитку транснаціональних корпорацій, які завдяки кооперуванню дали істотний поштовх міжнародним зв'язкам [16, 143].
Глобалізація посилила вимоги до якості та конкурентноздатності продукції, що виробляється та експортується. Цьому ж сприяють впровадження технологічних новацій, поява нових сучасних форм розрахунків за зовнішньоекономічними операціями, які ще вчора не мали місця.
Глобалізація, з її прагненням до зближення й уніфікації форм господарського управління, існуючих в окремих країнах, вдосконалила і самі методи протекціонізму, що проводилися національними державами. Останні все більше повинні зважувати нате, що форми і методи прихованого протекціонізму (а не лише явного, як це було в попередній період) зараз наштовхуються на опір держав-партнерів. За цих умов кожна держава повинна значною мірою враховувати не лише власні інтереси, а й інтереси своїх торгових партнерів, що обмежує маневр вітчизняних товаровиробників.
Зростаюча роль міжнародних організацій і транснаціональних корпорацій, що може створити потенційну загрозу для повноцінного виконання державою управління, не може не накладати відбиток на процес державного регулювання зовнішньоторговельних відносин.
Зміцнення торговельно-економічних зв'язків засноване на використанні сучасних технологій, зарубіжних інвестицій, управлінського досвіду, створенні потужного експортного потенціалу, для чого глобалізація відкриває значні можливості.
Відкритість економіки, а водночас і її вразливість перед загрозами глобальної інтернаціоналізації ставить питання про те, що найбільш оптимальним заходом зведення до мінімуму негативних наслідків глобалізації і, навпаки – одержання від неї зиску є посиленням регіональної інтеграції із зацікавленими країнами. Доцільність цього демонструє досвід діяльності ЄС: посилення взаємозалежності національних економік в умовах міжнародного поділу праці на засадах спеціалізації і виробничого кооперування, розвиток торговельних відносин і посилення у їх структурі частки продукції внутрікоопераційного обігу призводить до одержання економічних вигод при блокуванні негативних наслідків. Тому, визначаючи конфліктність факторів, що впливають на формування національної безпеки окремих країн, слід враховувати баланс інтересів усіх рівнів системи світового господарства. Лише такий комплексний підхід до виявлення позитивних і негативних наслідків розвитку зовнішньо-торго-вельних відносин у контексті національної економічної безпеки, що враховує й інтереси інших країн, може досягти формування єдиного простору [16, 143].
Використання можливостей цієї зовнішньоторговельної форми співробітництва, насамперед, залежить від того, чи прийнято вважати господарську систему тієї чи іншої країни системою з відкритою економікою. Основними критеріями такої системи є:
можливість виходу суб'єктів господарювання на зовнішні ринки та співробітництво із закордонними партнерами;
макроекономічна стабільність, що проявляється у стабільності державних фінансів, цін та балансу зовнішніх розрахунків;
мінімальні обмеження з боку держави;
достатньо високий ступінь інтернаціоналізації ВВП;
участь у міжнародній виробничій кооперації;
достатня ємність внутрішнього ринку;
конкурентноздатність суб'єктів господарювання на зовнішньому ринку;
відсутність суттєвих бар'єрів, що обмежують вступ до ринку в процесі створення нових фірм;
наявність розвинутої ринкової інфраструктури;
лібералізація цін та міжнародної торгівлі, що здатні значно прискорити процес формування глобальної системи;
лібералізація інших форм зовнішньоекономічної діяльності, особливо лібералізація діяльності фінансових ринків;
погодження з установчими засадами та скерованість діяльності національних органів згідно норм і правил світових економічних і фінансових організацій (МВФ, Світовий банк);
наявність політичних критеріїв стабільності, що забезпечують додержання верховенства закону, прав людини, демократичний устрій суспільства;
ступінь адаптації до вимог Світової організації торгівлі (СОТ) і наближення національного законодавства до стандартів СОТ [16, 144].
Ці критерії принципово відповідають вимогам, до країн-членів ЄС, сформульованих у 1992 р. у Маастрихті Маастрихтські критерії конвергенції країн ЄС передбачають:
додержання стабільності цін. Середній річний рівень інфляції в окремій країні не має перевищувати відповідний рівень трьох країн ЄС із найкращими показниками і в цілому не може бути вищий за 1,5%;
бездефіцитність бюджету: сума внутрішнього боргу не повинна перевищувати 60% ВНП, а зовнішнього – 30%;
збалансованість процентних ставок: їх середній річний рівень не має перевищувати відповідний рівень країн ЄС із кращими показниками і в цілому не може бути вищий за 20%;
стабільність валютних курсів: валюта окремих країн не девальвується без згоди інших країн-учасниць і має відповідати нормам ЄС [25, 39]. Критерії ГАТТ-СОТ служать певним еталоном для всіх країн не лише для здійснення оптимальних умов зовнішньої торгівлі, але й у більш широкому розумінні стають орієнтиром для країн у забезпеченні макроекономічної стабілізації, розвитку грошово-кредитних та валютних відносин [16, 144].
Глобалізаційні процеси, що розгортаються у світі, накладають свій відбиток як на саму суть макроекономічних заходів процесу зовнішньої торгівлі, так і на специфіку власне галузевих, зовнішньоекономічних інструментів регулювання.
Суть макроекономічних заходів регулювання процесу зовнішньої торгівлі зводяться до:
зниження рівня податкового навантаження як для експортерів, так і для імпортерів. Особливо це стосується виробників нової техніки і технології, продукції структуровизначальних галузей;
боротьби з проявами вітчизняного монополізму як заходами податкового порядку (встановлення норми прибутку, стимулювання ставками податку зниження витрат і т. ін.), так і адміністративними заходами;
посилення експортного потенціалу держави шляхом впровадження як практики дотацій підприємствам-експортерам, так і введенням держзамовлення на продукцію сільськогосподарських підприємств, широким використанням глибокодиференційованих податкових, кредитних та інших пільг;
впровадження охорони продуктів інтелектуальної власності;
підтримка заходами макроекономічного впливу (економічними, технічними, організаційними тощо) конкурентноздатності експортних виробів;
в забезпеченні цієї конкурентноздатності виробів важлива не лише реалізація порівняльних національних переваг у вигляді багатих природних ресурсів, гранту, дешевої робочої сили тощо, але й тих, що базуються на науково-технічних досягненнях, та розвитку інновацій і людського фактору;
поступового зниження облікової ставки проценту по мірі стабілізації економіки;
додержання помірних темпів емісії;
створення сприятливих економічних і політичних умов для залучення як іноземних, так і вітчизняних інвесторів (додержання принципів помірності в управлінні, визначенні ставок податків, як того вимагав ще А. Сміт;
подальшого розвитку інфраструктури взагалі й зовнішньої торгівлі зокрема;
домагатись справедливого вирішення
