межах СНД. У 2000 р. наступне за РФ місце серед її торговельних партнерів посідав Туркменистан, частка якого в зовнішній торгівлі вкрай нестабільна (від 5 до 9 %) залежно від можливостей оплати поставок туркменського газу. Далі йдуть Білорусь та Казахстан, суттєвому розширенню відносин з якими заважає пріоритет їхнього співробітництва з членами Митного союзу, який обмежує зв'язки з іншими країнами. На частку ж торгівлі України з шістьма членами СНД, що не входять до Митного союзу – ЄАЕС, у 2000 р. припадало всього 13,7 % торгівлі з цим регіоном. Значні труднощі (пов'язані зокрема з високим дисбалансом торгівлі з ЄС) становить і переорієнтація зовнішньоекономічних зв'язків на інших партнерів поза межами Співдружності, які позитивно ставляться до розгортання політичного й набагато стриманіше – до розширення й поглиблення економічного співробітництва з Україною.
При оцінці взаємин з цим партнером необхідно враховувати той факт, що нині й на зазначений перспективний період Росія щодо України є й виступатиме надалі водночас як ринок покупця й ринок продавця. Справа в тому, що РФ має необхідні валютні резерви для закупівлі практично всіх аналогів українських товарів у інших країн, тому може диктувати (як ринок покупця) ціни та умови імпорту з України на свою користь. Водночас, оскільки Україна за період після розпаду СРСР не спромоглася забезпечити себе альтернативними джерелами одержання товарів критичного імпорту, РФ (як ринок продавця) має змогу встановлювати вигідні для себе параметри торговельних відносин з українськими споживачами. Із трьох варіантів таких відносин – на принципах незалежності, взаємозалежності або залежності партнерів – у російсько-українських відносинах переважає саме остання, найбільш невигідна для України модель.
Обсяг торгівлі України з найважливішими партнерами в країнах СНД характеризує додаток 1.
Зовнішньоторговельний обіг товарів, послуг, робіт з країнами СНД у вартісному відношенні склав 16071,4 млн. дол. США, що на 1,1% більше, ніж в 2001 році. Обсяги експорту зменшились на 0,3% і дорівнювали 6807,6 млн. дол. США. Імпорт збільшився порівняно з 2001 р. на 2,2% і досяг 9263,8 млн. дол. США. Негативне сальдо в 2002 р. склалося у сумі 2456,3 млн. дол. США проти 2237,7 млн. дол. США у попередньому році. Треба відзначити, що частка торгівлі з Російською Федерацією – основним торгівельним партнером України, постійно знижується. Так, питома вага РФ у торгівлі товарами та послугами в 2002 р. склала 29,8% (у 2001 р. цей показник дорівнював 32,0%, у 2000 р. – 34,9%), а в торгівлі виключно товарами – 27,2% (у 2001 році – 29,6%, в 2000 році – 32,7%). У 2002 р. порівняно з попереднім роком відбулося скорочення експорту товарів за більшістю товарних груп. У торгівлі з іншими країнами СНД спостерігалася тенденція зростання експорту (на 20,4%) і зниження обсягів імпорту (на 11,8%), що призвело до зменшення на 3,4% зовнішньоторговельного обігу товарами з країнами СНД (без врахування Російської Федерації), що досяг 4,0 млрд. дол. США [16].
Таким чином, у сучасних умовах економічна складова відносин "Україна – СНД" фактично зводиться до взаємин двох країн – України та Росії, яка до того ж відіграє вирішальну роль у визначенні загальної політики САЕС щодо третіх держав (на його членів у 2000 р. припадало 37,9 % зовнішньої торгівлі України в цілому та 86,39торгівлі з країнами СНД). Щодо інших геополітичних складових цих відносин (зовнішньополітичних пріоритетів, орієнтації владних структур, ментальності населення тощо) домінанта в комплексі зв'язків України з сукупністю держав СНД виражена не так однозначно, але фактор економічної залежності від РФ справляє суттєвий вплив і на ці складові [37, 246].
За сукупністю геополітичних факторів відносини України з СНД можна згрупувати таким чином:
відносини з Росією, яка домінує на теренах СНД та у відносинах з Україною;
відносини з іншими членами Євразійського економічного співтовариства;
відносини з так званою групою ГУУАМ (Грузія, Україна, Узбекистан, Азербайджан, Молдова), яка в цьому складі сформувалася у квітні 1999 р. у Вашингтоні, під час відзначення 50-річчя НАТО.
2.3. Аналіз стану зовнішньоторговельної політики України з країнами ЄС
Провідними формами економічного співробітництва між Україною і ЄС є торгівля, інвестиційна діяльність та технічна допомога. Торгівлі належить центральне місце в загальній системі економічної взаємодії.
У 90-ті роки відбулися значні структурні зміни в зовнішній торгівлі України. Питома вага країн ЄС у період з 1994 до 2000 рр. зросла: в експорті України з 9,0 % до 16,2 %, в імпорті – з 13,3 % до 20,6 %. Разом з тим ці показники були значно меншими, ніж у середньому по СНД (обидва показники – понад 26 %) [37, 236].
Основними торговельними партнерами України серед країн ЄС у 90-ті роки були Німеччина, Італія, Франція, Австрія, Іспанія, найменші обсяги торгівлі зафіксовано з Люксембургом, Бельгією, Швецією. При цьому характерною рисою експорту України в ЄС була його надмірна концентрація до двох країн – Німеччини та Італії (59 % у 2000 р.). Від'ємне сальдо торгівлі України з ЄС постійно зростало – з 502,20 млн. дол. США в 1994 р. до 1881,13 млн. дол. США в 1997 р. Лише 1998 р. воно скоротилося до 1199.26 млн. дол. США, а у 2000 р. склало 526,8 млн. дол. США [37, 237].
Зрушення в товарній структурі торгівлі України з СС були незначними: в імпорті переважали машини та обладнання, в експорті – хімічні продукти та інші товари з низьким рівнем доданої вартості. Так, в останні роки на